Глава 19 (2) від 31.05

Дивно, але Сашко-програміст, стрункий шатен, все ж відірвався від монітора і вирішив скупатися. Схопивши Оленку на руки, він забіг у річку і, поставивши на ігнор її виски, дівчину впустив у воду. Ух, скільки на нього вилилося красивих і правильних слів!

– Що, Сашко, зголоднів за дівчатами? – піддражнив його керівник, що заглянув на шум. Головний ходив берегом у шортах і розстебнутій сорочці та підсідав то до одних підлеглих, то до інших.

Сам Сергій Анатолійович у свої майже тридцять п'ять був чоловіком хоч куди, темноволосим, підтягнутим і, що дуже важливо для деяких співробітниць, неодруженим. Як кажуть у таких випадках, «одруженим на роботі».

Сашко тільки всміхнувся на його слова і поплив на спині на інший берег, а Олена, вилізши з річки, вляглася на шезлонг сушитися і засмагати.

Вероніка повелася сьогодні скромно і замість блакитного бікіні взяла чорний суцільний купальник, який теж на ній добре сидів, але не так привертав увагу. Хоча фігурні вирізи і кольоровий принт все ж робили його веселим і цікавим. Ніка хлюпотіла на не дуже великій глибині, а потім Паша запропонував здійснити заплив на інший берег.

– О, я з вами! – активізувалася Вітрова, що тільки-тільки почала підсихати.

Ну от як тут обійтися без грубості?!

– А давай зі мною! – Сашко Вільний, який вже повернувся, взяв її в обіг і, підморгнувши Дронову, відволік, дозволивши Ніці і Павлу без перешкод поплисти самим.

Вибравшись на протилежний берег, вони якийсь час засмагали, лежачи прямо на піску.

– Нік, а пам'ятаєш, як ми у шкільні роки влітку ходили на річку? – запитав Паша.

– Ще б пак! – відгукнулася вона. – І одного разу Славка мене мало не втопив, гаденя таке!

Тоді їм було по одинадцять. Павлик якраз сплавав на інший берег річки і нарвав квітів, які, акуратно переправивши назад, вручив Ніці. Вона, стоячи по груди у воді, підняла їх над головою, щасливо посміхнулася і зібралася вибратися на берег слідом за Пашкою.

– Я сплету тобі вінок, – сказала Вероніка йому вслід.

– О так, він це дуже оцінить! – з цими словами Слава, що знаходився неподалік, несподівано поставив п'ятірню на її голову і натиснув, глибоко занурюючи під воду разом з квітами.

Вона лише дивом не наковталася води і, випустивши з рук букет, якомога швидше спливла на поверхню, а потім відхекувалася і хапала ротом повітря. Оце гад!

– Ти що робиш?! – Паша, обернувшись на шум, поспішив на допомогу і глянув на Славку вовком.

А той нічого не відповів і поплив на протилежний берег.

Після цього свавілля Ніка не розмовляла з Ковалевським майже два тижні. Повний ігнор на всі підколки, відмова від будь-якої допомоги, навіть якщо треба було просто подати воду. У підсумку він все ж пробурмотів вибачення, але ходив похмуріше хмари.

– Нік, скоро обід. Повернемося? – Пашкин голос знову вирвав зі спогадів.

– Давай. Наввипередки?

І вони, сміючись, кинулися у зворотний шлях.

Їх зустрів похмурий погляд Слави і геть розбив всі веселощі.

– Що? – настовбурчилася Ніка. – Знову думаєш, як би мене притопити?

Він нічого не відповів і поринув у телефон, а вона лежала на шезлонгу, щоб прийняти сонячні ванни, поки ще залишався час до бенкету.

– А де Олена? – помітивши відсутність оної, поцікавилася Вероніка.

– Ногу подряпала, Сашка поніс до медпункту, – промовив Ковалевський, не відриваючись від екрану девайсу.

– Здається мені, повертатися вона буде вже не на нашій машині, – хмикнув Паша, але Ніка його оптимізм не розділила.

– І не сподівайся, – сказала скептично. – Олена стійкий олов'яний солдатик, так просто тебе з рук не випустить. Часу до твого від'їзду лишилося обмаль, а Сашко завжди поруч, за нього боротися не потрібно.

– Так ось як ви, дівчата, розставляєте пріоритети! – жартівливо здивувався Дронов.

– От тільки не треба узагальнювати! – заперечила вона. – Хтось одному-єдиному вірний усе життя, а хтось готовий піти з першим-ліпшим, усяке буває.

Після слів «єдиному вірний усе життя» Пашка дещо змінився в обличчі і не став розвивати тему.