Глава 20 (3) від 01.06

Офіціантки накривали столи, чоловіки викладали на мангали м'ясо, а дівчата пішли переодягатися для вечірніх посиденьок. Вероніка завмерла біля краю павільйону, тримаючи в руках порвані в'єтнамки. Йти босоніж не хотілося, на шляху повно гілочок і камінчиків, але потрібно привести себе до ладу і зняти жартівливий костюм, а мокасини лежать у номері.

Хтось підійшов зі спини і підхопив її на руки. Зойкнув, вона опинилася віч-на-віч із «султаном», який притиснув її до себе і поніс до будиночка. Розгублено глянувши на тих, хто залишився у павільйоні, вона побачила, що Павло, якому, активно жестикулюючи, щось говорив Сергій Анатолійович, свердлить їх убивчим поглядом. Зате Оленка поглядає задоволено і тримається ближче до Дронова.

– Не крутись, Принцесо Несміяно, а то до річки віднесу, а не у кімнату, – промовив кавалер беззлісну погрозу, крокуючи по доріжці.

– Знаєш, Слав, мені вистачило і того разу, коли ти, дурень малий, трохи мене не втопив! – сказала ображено.

– Пробач, я тоді дурню зробив, – вибачився Славко. – Приготуйся, зараз будемо підніматися по сходах.

Ой, а сходи-то круті! Ними й одному не дуже безпечно іти, а вже з такою ношею на руках...

– Слав, відпусти мене, будь ласка, я сама. Це небезпечно, – захвилювалася Ніка.

– Що дійсно небезпечно, так це мене дратувати, а інше – дурниці, – відмахнувся він і почав підйом.

Вероніка вчепилася в його шию і поклала голову на плече. Одна сходинка, ще одна, і ще... Повільно, але впевнено вони підкорювали цю висоту, а внизу вже почувся характерний свист.

– Гей, наречений, ти наречену раніше часу на той світ на загони, – пролунав глузливий чоловічий голос.

– Ага, а то шлюбна ніч накриється мідним тазом, – додав ще один.

Кинувши погляд на доріжку, Ніка побачила двох незнайомих чоловіків, мабуть, з числа відпочиваючих, які йшли з боку річки до одного з таких же будиночків.

– А ми з нею полюбляємо екстрим! – відгукнувся Слава, продовжуючи сходження.

– Тоді давай, чоловіче, покажи їй все, на що здатен! – порадив один з «уболювальників» і показав великий палець.

– Гей, ну вистачить! – зніяковіла Ніка. Сидіти у Ковалевського на руках було і без того дивно, а тут ще такі коментарі. – Давай я сама...

– Значить, Павлику носити тебе «як принцесу» можна, а мені ні? Де справедливість? – удавано обурився Славко. – Чи, може, закинути тебе на плече, як стародавні люди робили?

– Угу, і потягти до печери, – гмикнула вона. – Дякую, обійдуся.

– Тоді насолоджуйся ситуацією! – вигукнув він і, ступивши нарешті на веранду, почав обережно пробиратись через дверний проріз.

Занісши «наречену» всередину, «наречений» посадив її на ліжко, а потім приніс мокасини, що стояли біля порогу.

– Дякую! – Вероніка намагалася не дивитися на хлопця.

– Чи не бажає Попелюшка взутися? – Слава взяв правий мокасин і потягнувся рукою до її щиколотки. – Або ні, сьогодні ти прекрасна наложниця старого султана, – він вказав очима на «сиву» бороду.

Ніка відсмикнула ногу.

– Почекай, я ж боса бігала, так й змокла вся, хочу прийняти душ.

Мокасин відправився на підлогу, а Вероніка – в обійми Славки, який знову підхопив її на руки і поніс до ванної.

– Гей, ти що робиш?! – обурилася вона і спробувала вирватися. – Це вже перебір! Далі я сама, можеш йти до своєї кімнати і теж переодягнутися.

Славка завмер на порозі і притиснул її до себе:

– Впевнена? А то я можу і спинку потерти...

– Собі краще потри! Годі, кажу! – Ніка знову «закомизилася».

– Пам'ятаєш прекрасний фільм «Приборкання норовливої»? – посміхнувся він.

– Чудово пам'ятаю. І більшу частину часу мені хотілося прикінчити головного героя! – відповіла вона, свердлячи Ковалевського поглядом.

Він виглядав таким смішним у цьому блазенському костюмі, що її злості надовго не вистачило і вона розсміялася.

– Як смієш насміхатися над своїм повелителем? – запитав Слава грізним голосом, в якому теж прослизнули смішинки.

– А мені можна, я ж улюблена дружина, – пирснула Ніка, ховаючи обличчя в його імпровізовану бороду.

– Ну от, весь настрій збила, – зітхнув він, переступаючи поріг, і поставив її в душову кабіну. – Що там тобі треба? Я принесу.

Повернувшись у кімнату, хлопець зняв зі спинки ліжка великий рожевий рушник і шовковий халатик, підхопив мокасини, а потім, як заправська господарочка, розвісив речі на гачках ванної кімнати і поставив взуття трохи збоку, щоб до нього було зручно дотягнутися, але при цьому воно не змокло.

– Слу-ухай, Сла-ав... – протягнула Ніка. – А ти вмієш готувати? Увесь такий турботливий та уважний, що я б з тобою побралася. З такою розумною і невибагливою в одязі дружиною я була б чудовим чоловіком. Потім ми б тобі трохи імідж підправили і...

– Готувати, кажеш? – він глянув на неї в упор. – Я давно живу один, тому так, вмію. Хочеш подивитися на мене у фартусі? Або, можливо, у фартусі на голе тіло?