Ті, що не бачили неба

9. Знахідка.

У розмовах пройшло ще дві години. Навіть Саманта, яка раніше не цікавилася історією, брала у них активну участь. Два Джони, як вона жартома назвала їх, що викликало посмішку і у старого, і у молодшого, - показали дівчині, що від розуміння минулого залежить, як зміниться майбутнє. Мабуть, вона буде тепер приїздити у гості до судді ще із більшим бажанням, - старого вона явно любила, - і сама розпитуватиме його…

Але треба було їхати. Було пізно, та й суддя, видно було, втомився від розмови, навіть попри те, що йому самому було цікаво. До того ж, усім трьом завтра треба було на службу.

Саманта вийшла з кімнати, мабуть, у дуже важливих справах, ну, і причепуритися теж… І суддя з Джоном залишилися удвох, якщо не вважати, звісно, Мосса, який став облизувати Джону руки.

-Ти сподобався не тільки моїй правнучці, але й моєму собаці, - з усмішкою сказав суддя. – І те, й інше, - зовсім непросто.

-Мабуть, я нічого для цього не робив… - Розгублено протягнув Джон.

-Звісно. Але… - Тон судді став серйозним. – У Саммі нікого, ближче за мене, з родичів немає. І, мабуть, я мав би бути незадоволений. Але … я давно не бачив її такою щасливою. Умиротвореною. І до тебе це теж відноситься. Бережіть це… - Він помовчав, але, бачачи, що Джон не знає, що відповісти, продовжував. – А ще я задоволений тим, як Саммі розуміється на людях. І як людина, і як прокурор, а коли-небудь, може, стане і суддею. Як вона тебе не тільки оцінила, але й прорахувала…

-Що ви маєте на увазі? – Здивувався Джон.

-А ти не зрозумів? А мені усе стало зрозуміло, як тільки я побачив тоді вас двох у своєму кабінеті. Як ви дивилися один на одного. Безнадійно.

-Як це?

-Якщо я кажу, як є, ти не образишся? Так от, було відразу видно, що ви подобаєтеся одне одному. Але ти дивився на неї і думав: «Вона аж цілий прокурор, а я хто? Я тут ніхто, вигнанець з іншого світу…» Ну, правду я кажу?! – Джон змушений був кивнути. – А Саммі думала: «Ні, не підійде, посоромиться, та й гордий!» І була права… От їй і спало на думку, що тобі підійде ця робота міського інженера. І дійсно підійде, і становище дозволить зробити спробу… І тут вона теж виявилася права. Ну, а я їй трохи допоміг, - посміхнувся суддя. – Але це добре для всіх, у тому числі й для міста, чи не так? Мені завжди подобається, коли вдається так влаштувати…

Але у цей момент Саманта повернулася у кімнату і сказала, що вже час їхати.

-Поки Мосс взагалі не захопив тебе у полон!

Щоб підвестися з дивану, Джону довелося зіштовхнути собачу голову зі свого коліна.

А суддя, проводжаючи їх, тихо промовив:

-Будьте щасливі, діти…

 

Відколи розпочав працювати, Джон вже зрозумів, що понеділок – день важкий. А цей був вдвічі важчий, і аж ніяк не через випите вечорі із суддею бренді. Навпаки, випивку можна було вважати скоріше символічною, - і тому, що суддя пити багато не міг, а Джон соромився та знав, що зранку йому треба буде сідати за кермо, і через цікаву розмову.

Зранку Джон планував, вивчивши документи, що надійшли до нього з інших відділів мерії, та переконавшись, що ніяких надзвичайних подій, що відносяться до його сфери, не трапилося, поїхати на одне підприємство, - завод, що виготовляв гумові вироби, у тому числі й автомобільні шини. А також усілякі дрібні деталі з гуми, які використовували брати Пенн та їхні конкуренти при відновленні старих автомобілів. Іноді їх доводилося виготовляти індивідуально, по знятій мірці або наданим розмірам. Власнику заводика це вдавалося. У місті він був фактичним монополістом. Це турбувало і покупців, і мерію, але налагодити таку справу більше ніхто не міг.

Цього винахідливого пана звали Пітер Шолле, і інтерес до нього у Джона був подвійний. З одного боку, треба було розібратися зі скаргою на те, що, ніби-то, завод Шолле випустив партію неякісних шин для вантажівок, що були у різних службах мерії. Мер доручив це саме Джону, сказавши, що це – теж питання безпеки. Але сам Джон зрозумів: ніхто інший об’єктивно у цьому не розбереться, щоб не сваритися із Шолле. Ну, не поліцію ж, в особі містера Барра, просити провести повне розслідування!

З іншого ж боку, Джон якраз розпочав реєстрацію свого першого патенту на винахід. І одним з перших, кого цей винахід міг зацікавити, - а отже, хто міг добре за нього заплатити, - був саме Шолле.

До того ж, саме у понеділок Джон повинен був заїхати до братів Пенн, - там накопичилися проблеми зі старими автомобілями, із якими самі брати та їх робітники не могли розібратися.

І ще у Джона була одна важлива справа…

Але усі плани було порушено ранішнім викликом до мера, який передала йому Аманда. Ролінз хотів повідомити, що питання щодо резервного джерела енергії буде прийнято на розгляд міською комісією, і що Джону треба готувати обґрунтування декількох шляхів вирішення цієї проблеми. З урахуванням, звісно, вартості кожного з них, для чого мер доручив допомогти йому співробітнику фінансового управління. Дату розгляду питання комісією мер обіцяв повідомити пізніше, - вона ще не була визначена. Це були добрі новини, але на усю розмову, разом із очікуванням у приймальні, пішла ціла година…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше