15. Пошуки.

Через півхвилини після того, як вони з’їхали з асфальту, поліційне радіо у машині Джона подало голос.

-Маршал викликає Сіті-дев’ять! Джоне, зупинись на хвилинку!

Йому захотілося спитати, у чому справа. Але швидше було зробити, як просив містер Барр. Коли машина останнього опинилася позаду, - на грунтовій дорозі вона трохи відстала, - сам Барр вискочив з пасажирського сидіння та, підбігши до машини Джона, рвонув на себе двері.

-Пересяду до тебе! – Сказав він, вмощуючись на сидінні поряд із Джоном. – Усі інші поїдуть за нами, а ми так цією дорогою швидше доберемось. Сирени нам тут не потрібні!

-Зрозуміло! – І Джон натиснув на газ. Потужний позашляховик відразу залишив позаду інші машини. – А сирени… Ну, хіба що, якщо Саммі потребує допомоги, швидше дізнається, що та на підході.

-Якщо вона тут, і якщо зможе нас почути… - Скептично та сумно промовив містер Барр. Думати про усе це не хотілося. Джон вирішив змінити тему розмови.

-А чому ви здивувалися, що Саммі хоче тут жити? Тут же таке місце … просто райське.

-Тому що ти цього ще не знаєш, але у місті всі… Ну, як би тобі сказати… Щоб просто приїхати сюди, треба бути дуже не забобонною людиною! А щоб жити тут – більшість навіть подумати б не захотіла. Саммі, звичайно, смілива, але це, мабуть, вже занадто… Навіть знайти, хто б взявся відбудовувати цей будинок, було б нелегко, - пояснив містер Барр.

-Саммі казала, що сім’я, яка тут жила, загадково зникла. Це щось типу міської легенди? – Спитав Джон, розуміючи, наскільки нова він ще у місті людина. – Як ви їх назвали – Келескі?

-Воно-то легенда, але – правда… - Похитав головою містер Барр. – Я колись гортав цю справу у архіві поліції. Ох..! – У цей момент машину різко підкинуло на горбі. – Якщо ти спитаєш, навіщо, - що ж, розповім. Я збираю матеріал для книги. Коли вийду на пенсію, хочу написати книгу про загадкові історії, з якими довелося стикнутися поліції нашого міста. За весь період після Великої Пожежі ця історія – якраз найзагадковіша. Тому оминути її не можна. Якщо коротко – шестеро людей просто зникли. Ніхто не знає, куди. Коли поліція потрапила до будинку, на плиті та на столі були залишки їжі, опалення було увімкнено, - тоді вже воно було електричним. У кількох кімнатах горіло й світло, у кімнатах дітей були розібрані ліжка. Тодішні детективи вважали, що щось сталося ввечері, - але що? Двері було зламано, і деякі речі зникли. Але, наприклад, сейф із прикрасами місіс Келескі залишився неушкодженим, і багато чого цінного теж. І повністю залишився верхній одяг – без нього на вулицю взимку вийти не можна, а тим більше – у холодні роки… Явних слідів боротьби у будинку також не знайшли. Коротше кажучи – це наш, і притому сухопутний, варіант «Марії Селести». [1] Звісно, обвинувачень нікому не було пред’явлено. І взагалі, ніхто не знає, чи був тут злочин… З того часу багато хто намагався розібратися у цій історії. Але Саммі, мабуть, єдина, хто любить бувати тут просто так, та ще й захотіла тут жити!

-Може, якраз тому, що тут ніхто не буває? Вона ж стомлюється від людей у себе на роботі, і хоче відпочити від них вдома. Бути подалі… Але ми приїхали.

Джон зупинив позашляховик майже біля пагорбу, на якому стояв колишній будинок. Вони з містером Барром вийшли з машини та почали оглядатися навколо.

-Бачиш якісь зміни після того, як ви тут були востаннє? – Спитав містер Барр.

-Ні, усе ніби так само… І мотоцикла ніде не видно. – Якби він лежав десь по дорозі, вони б не могли не помітити його, це розуміли обидва. І далеко у хащі людина на мотоциклі навряд чи могла б злетіти з дороги так, щоб не залишити ніяких слідів.

-Так. Ви відпочивали отам? – Показав містер Барр. Джон кивнув. – Добре, іди за мною.

-Ви вважаєте, тут небезпечно? – Спитав Джон, помітивши, що заступник начальника поліції тримає руку біля кобури.

-Не думаю. Тут нікого немає. Просто звичка… Але ти все одно іди за мною. Щоб не затоптати сліди, якщо ми їх знайдемо.

-Щось я їх не бачу. А мотоцикл міг би проїхати тут, не залишивши слідів?

Містер Барр замислився.

-По піску – точно ні. Але на пісок жоден мотоцикліст просто так не виїде, бо легко впасти. Дорога – місцями досить тверда, щоб не залишити слідів навіть автомобілем. Але є ділянки й запилені, там слід повинен був би залишитися. Отут на траві – якщо їздити обережно, не буксувати, не стрибати, як іноді люблять робити власники таких мотоциклів, як у Саммі, - тоді можна не залишити слідів. Але щоб їх не залишилося взагалі ніде… І до того ж – немає ані Саммі, ані її речей, які зазвичай людина розкладає там, де відпочиває, ані мотоцикла!

-І що ми тепер будемо робити? – Спитав Джон.

-Оглядати територію! – Відповів містер Барр. – Он якраз під’їхали наші люди… - І він почав віддавати розпорядження.

-А може … я помилився… - Тихо сказав Джон.

-У будь-якому випадку, це місце треба ретельно перевірити, якщо Саммі часто тут буває. Якщо це її улюблене місце. – Містер Барр покликав чергового поліцейського, і показав, куди треба йти групі його підлеглих, і ретельно там усе оглядати у пошуках найменшого сліду.