Ті, що не бачили неба

19. Лицар.

У понеділок Джон поставив до відома мера, що йому необхідні два дні відпустки, на які він, - навів довідки, дійсно мав право. Ролінз дивився на нього зі співчуттям.

-Я не заперечую, якщо у тебе немає якихось незавершених справ. Хочеш розвіятися?

-Так, можна сказати, перезавантажитися… Пару днів подалі від міста, на природі…

-Нічого не може бути краще, щоб відпочити. – Обидва розуміли, що йшлося не просто про відпочинок. А Джон розумів, що виконання завдання комісара Белла – ще й нагода отримати час, щоб спокійно подумати.

-То тебе не буде на зв’язку? А якщо щось трапиться? – Спитав мер.

-Вибачте, але я думаю поїхати туди, де навіть поліційне радіо у моєму автомобілі навряд чи буде працювати.

-Ну, будемо сподіватися, такої потреби не виникне, - сказав мер. – А ще я хотів тебе попередити. Кажуть, що ти зблизився із комісаром Беллом…

-І хто це таке каже? – Спитав Джон.

-Сьогодні зранку по усій мерії ходять розмови, що новий міський інженер тепер хіба що не у команді комісара. Я, звичайно, не можу тобі вказувати, з ким дружити. Але дивись, щоб він не втягнув тебе у щось, про що ти потім пожалкуєш. Де Белл – там оборудки, а ти не з тих його друзів, з батьками яких дружили ще його батьки, і якими він ніколи не пожертвує у разі небезпеки.

-А що значить – у команді комісара? – Знизав плечима Джон. – Я ж не займаюся політикою, я просто працюю… От уже у справі з електростанцією усі хочуть знати, у чому ж моя вигода. А я просто хочу, щоб ми усі не залишилися без електрики у разі чого.

-У це я якраз вірю, - посміхнувся Ролінз. У його погляді читалося: бо ти занадто недавно тут, і ще не навчився красти. – Ну, коротше кажучи, я тебе попередив… А ти вже думай сам.

От тобі й таємна організація, думав Джон, виходячи з кабінету мера. Усе, як у старих книгах: псевдоніми, харизматичний лідер, інші члени, які підкоряються йому, немов солдати у армії, і поводяться майже так само. І змова для досягнення якоїсь мети, яку він поки що не може точно збагнути. А не встиг він тільки побувати вдома у комісара, як уся мерія вже знає, що тепер «міський інженер у його команді». То яка ж тут таємниця? Хіба що список тих, хто до організації входить, у коридорі мерії не вивісили. А це не було б зайвим. Не кожен службовець мерії, який орієнтується на комісара, був у числі змовників. І, напевно, були й такі, хто перебував серед них, але прихильності до комісара не демонстрував.

Ще під час аудієнції він звернув увагу, що у кабінеті були, окрім охоронця, лише Толлерсон та Лайонел, про яких Джон і так знав, що вони люди комісара. Більше нікого він не бачив, і хто входить до організації, не знав. Можливо, йому не довіряли, - він не став би на них за це ображатись. А може, усіх учасників організації знав лише Белл, даючи їм доручення і лише по необхідності їх виконання інформуючи, хто іще до організації входить. Це було розумно. Але про його поїздку до комісара знали лише кілька людей, а про те, що вони про щось домовилися, - і того менше. А тепер про це говорила уся мерія. Може, люди комісара зробили це навмисно, щоб у нього не було шляху назад?

Залишалося тішитися одним, посміхнувся про себе Джон: якщо його «перехід у команду Белла» так активно обговорюють, що це за пів дня дійшло до мера, який, звичайно, сам по коридорах чутки не збирає, - це означає, що він – особа відома і популярна. Мабуть, ані того, як він знайшов викрадених дівчат, ані участі у телепрограмі Тома Калвера, ще не забули. Навряд чи його посада міського інженера когось так цікавила. А от його «подвиг», який сам Джон подвигом не вважав, та те, що він був з Корпусу, зробило його помітною постаттю у місті. Може, колись це стане у пригоді.

А сама поїздка обіцяла стати цікавою пригодою. На природу Джон іще не виїжджав, тим більше сам. Але приблизно знав, як до такої поїздки підготуватися. Для цього він не тільки закупив їжі, але й заїхав до магазину, що продавав усілякі старі речі.

Полиці були забиті найрізноманітнішим крамом та мотлохом. Дещо, очевидно, віддавали на продаж люди, яким ці речі були не потрібні. А щось явно було зібрано у закинутих будинках, і, схоже, збиралося на протязі десятиліть. Багато речей було відреставровано, і далеко не усе – вдало. Тут було усе – від старих дерев’яних меблів до одягу. Та й за розміром магазин нагадував, скоріше, склад. Але, як сказав Джону його хазяїн, на усе знаходилися покупці.

Сам Джон хотів придбати маленьку бензинову пічку, щоб можна було приготувати собі їжу. І таку він знайшов. Хазяїн запропонував йому ще й намет, але Джон вирішив, що одну ніч краще провести у машині, і не тільки тому, що так зручніше, - у його позашляховика був великий салон. До того ж, він пам’ятав фразу Саманти при їх першій зустрічі про усіх вовків з округи, - важко було сказати, жартувала вона тоді чи ні, але спати за таких умов у наметі у Джона бажання не було. Якщо ти спиш, тобі не допоможе ніяка гвинтівка…

Але він побачив та купив ще декілька корисних дрібниць. І серед них – трохи пошарпаний, але справний і з доброю оптикою бінокль, зроблений задовго до катастрофи. Це йому точно стане у пригоді.

Завтра вранці він виїде до лісу, у бік Корпусу. Виїде туди, звідки прийшов. Виїде за завданням тих, хто планує щось, поки йому невідоме, і незрозуміло, буде це добре чи погано і для містян, і для мешканців Корпусу. І чим це може закінчитися, якщо він не зруйнує їх плани, - а чи треба їх руйнувати? – теж невідомо.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше