Ті, що не бачили неба

21. Плани.

Белл, який продовжував ходити по кімнаті, - може, йому так легше було думати і говорити, а може, він демонстрував своїм і чужим, що відсутність ноги нічим йому не заважає, - зупинився навпроти нього.

-Ну, що ж, домовленість є домовленість, - сказав він. – Між джентльменами, навіть якщо вони і є ворогами… Це дуже важливо, - сказав комісар своїм соратникам. Джон зробив усе, щоб приховати своє полегшення. Якби Белл помітив, що йому не довірять, то міг би просто нічого більше не говорити, - Джон уже розумів, що той являє собою. – І що ж ти хочеш від мене почути спочатку? Що ми задумали, чи що сталося з твоєю прокуроркою?

-Розпочинайте, з чого вам зручніше, сер.

-Ну, що ж, тоді я розпочну із того, чому взагалі з’явилася ця ідея, чому була створена наша організація. – Белл звертався до Джона, але обвів поглядом усіх, хто зібрався у кімнаті. Здавалося, він хотів не тільки виконати угоду, - як він її розумів, - але й зайвий раз виступити перед своїми прихильниками. Джон згадав, як колись закінчив розмову Раймонд: «Політика, сер!» Так, Белл – передусім, політик, і його не переробиш. Але це було саме те, що потрібно Джону. Він у своєму ворогові не помилився. – Ось ти вже досить пропрацював у мерії, і бачиш проблеми нашого міста. Як ти вважаєш, яка проблема найбільша? Чого нам не вистачає для нормального життя? Адже те, що зараз, - це вогник, що ледь жевріє, у порівнянні із тим, що було до Великої Пожежі, до Корпусів. – Він кинув погляд на Люцію. – І до колоній. Так чого ж нам не вистачає?

-Людей! – Відповів відразу Джон. – Населення міста складає дуже малу долю від того, що було колись. А у окрузі, мабуть, ще гірше. – Він помітив, як закивав Землероб. Але втрутитися у їхню розмову ніхто не наважувався. – Я думаю, можна було б зробити багато корисного, якби було кому зайняти робочі місця.

-Саме так! – Кивнув Белл. – У тому-то й справа. І проблема не тільки у нестачі робітників. Якщо ми хочемо збереження та розвитку нашого міста, - а ми хочемо цього, - то повинні дивитися вперед. На десятиліття. На покоління. А що буде через пару поколінь у місті із такою кількістю населення? Виявиться, що майже усе населення – родичі між собою. А масові шлюби між родичами ні до чого доброго не призведуть, - це закони генетики. Ми отримаємо вимираюче місто. До речі, - комісар поглянув на Люцію, - у ваших так званих колоніях, де населення менше, і воно розкидане маленькими острівцями, ця проблема вже є. І її, мабуть, усвідомили. І намагалися боротися – спочатку заохоченням пар з різних рас, а потім… Ти що, думаєш, тебе просто так відправили на тому літаку до людини, яку ти ніколи не знала? Усе це – наслідок того, що ваші предки зруйнували світ, який існував до Великої Пожежі. Вони думали, що отримають свободу, а у результаті стали силоміць укладати шлюби, гірше, ніж у Корпусі… Ми повинні не допустити, щоб над нашим містом висіла така загроза. Але це – завдання на десятиліття, як я і казав. А зараз у нас проблема із робочою силою. Ти навіть змушений був приймати це до уваги, коли мова йшла про проект електростанції, пам’ятаєш?

-І ви вирішили, що нових людей найпростіше знайти у Корпусі? – Спитав Джон.

-Так. Хочеш знати, як це станеться? Що ж, слухай. Як ти пам’ятаєш, у нашому місті збереглася своя національна гвардія, на випадок, якщо доведеться захищати його від нападу або якоїсь іншої небезпеки. Хіба те, про що я зараз говорив, такою небезпекою не є..? – Белл зробив театральний жест. – Отже, через декілька днів буде оголошено збори резервістів. До речі, це ти змусив нас поквапитися. Ми спочатку планували дочекатися смерті старого судді. Навіщо треба, щоб він потім тиснув своїм авторитетом? Але ти спочатку знайшов той підвал, а потім Келескі… І тепер ми не можемо ризикувати і чекати. Так от., щодо резервістів… Їх вивезуть вантажівками у ліс, у напрямку Корпусу. А потім підвезуть бойові патрони і дадуть завдання. Командир, як ти розумієш, - теж наш… І вони підуть на штурм. П’ять тисяч гвардійців, озброєних автоматами, кулеметами, навіть більш важкою зброєю, проти тисячі поліцейських Корпусу із пістолетами, - навіть, якщо ті чинитимуть опір, - результат вирішений. Збираємо мешканців, виводимо назовні…

-А що далі? – Поцікавився Джон. – Корпус – близько семисот тисяч населення. Що ви будете робити із такою юрбою, як її контролювати? Для них немає ані їжі, ані житла, ані одягу… І як ви їх збираєтеся використовувати?

-Оце і є найцікавіше, правда? – Белл посміхнувся. – Ну, по-перше, не треба вважати нас такими вже дурними. Операцію недаремно призначено на літо, коли ніхто не загине від холоду… Ну, а запаси продовольства на перший період захопимо у самому ж Корпусі. Там його повинно бути багато. По-друге, ти сильно перебільшуєш чисельність людей у Корпусі. За нашим підрахунком, через занепад та депопуляцію, там залишилось тисяч триста. – Джон скептично похитав головою. Белл, між тим, продовжував свою промову.

-А от щодо використання – у нас, ну, не те, щоб розкол, але розбіжності у організації. – Комісар скупо посміхнувся. – Дехто, от, наприклад, Капітан із Вороном, - вони романтики і прихильники загальної рівності. І вважають, що усі звільненим бранцям Корпусу треба надати рівні права і можливість заробляти. А ти як вважаєш, до чого це призведе?

-До масової смерті від голоду. – Джон відповів, не вагаючись. – Я виріс та жив серед цих людей, і говорив, і говорю: вони, у абсолютній більшості, не зможуть пристосуватися. Вони не звикли працювати, справа не тільки у тому, що мало хто з них щось вміє. У них взагалі немає розуміння, що, щоб жити, треба самому захотіти працювати. Що щоб отримати необхідне, треба зробити для когось щось корисне. Для більшості з них це взагалі незрозуміло – зробити щось… Дехто вирішить красти у містян, які працюють, але навіть для цього потрібні навички та сміливість, які знайдуться далеко не у всіх. Тому…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше