25. Суд.

Звук двигуна вони почули під час сніданку. Джон, хоча й був упевнений у діях містера Барра, - взагалі, він почувався б спокійніше, якби сам був із ним вчора, але розумів, що досвідчений поліцейський правий (та й Люція одна збожеволіла б у цьому лісовому будинку; не кажучи вже про те, що він би точно не провів час так … приємно), усе ж вирішив бути обережним. Поставиши на стіл чашку із кавою, він попросив Люцію піти до кімнати, де вони учора слухали нараду із мисливцями. А сам, тримаючи у руці пістолет, обережно, щоб його не помітили, з-за фіранки дивився у вікно.

Але до будинку під’їхав знайомий службовий автомобіль містера Барра. І у машині він був не один. За кермом сидів детектив Рендел, ще хтось був на задньому сидінні. Машина зупинилася у кількох десятках метрів від будинку, й усі троє вийшли назовні. Містер Барр не хотів ризикувати, - поліцейські дивилися у різні боки, тримаючи руки на кобурах, а третім виявився один з тимчасових правоохоронців, - він тримав напоготові свою гвинтівку. Упевнившись у відсутності небезпеки, містер Барр щось скомандував – і руки зайняли звичайне положення, а ствол гвинтівки опустився. Й усі троє спокійно попрямували до дверей. Містер Барр продемонстрував, що розпоряджається тут усе ще він. І не тому, що любив владу: він не хотів потрапити під обстріл не тільки від невідомого ворога, але й від Джона, якщо той вирішить, що він – заручник або зрадник.

Двері відкрилися, і пролунав голос містера Барра:

-Отут і чекають наші головні свідки. Ви де?

-Ми тут! – Джон вийшов їм назустріч. – Люціє, можеш виходити, усе в порядку…

Він сховав пістолет, а дівчина з’явилася зі своєї схованки. Детектив Рендел виглядав здивованим, але третій у компанії, тимчасовий правоохоронець, мисливець, був абсолютно збентежений.

-Ви … ви живі?! – Тільки й зміг перепитати він.

-Як бачите… Нас не так легко убити! – Джон посміхнувся.

-О, та ви тут снідаєте! – Помітив містер Барр. – Не заперечуєте, якщо й ми приєднаємось? А то нам було не тільки не до сну, а й не до їжі… А нам ще сьогодні треба зробити дуже багато.

І прибулі сіли за стіл, на якому відразу збільшилася кількість наїдків з запасів, привезених місіс Пікріл.

-Тільки ж ви розповідайте, як там справи! – Попрохала Люція.

-Що, як у давні часи, основна функція гостя – це принести новини? – Спитав містер Барр. А потім неделікатно виклас свій висновок з побаченого, - втім, навіть з того, як Джон та Люція сиділи поряд, можна було зробити тільки один висновок. – Бо про ваші новини, я бачу, можна навіть не питати…

Джон обійняв дівчину, - на обличчях обох з’явилися щасливі посмішки, - і приєднався:

-Та ви все-таки розповідайте! А то з новин мало що зрозуміло.

-Нема чого розповідати… майже. – Містер Барр намагався одночасно розмовляти й жувати, не дуже при цьому порушуючи етикет. Хоча присутні йому б таке порушення пробачили. – Власне кажучи, усе пройшло за планом. Белл, до речі, був правий, - захисту від нападу з води у них не було ніякого. А ми цим скористалися. Захопили їх зненацька і пов’язали, тільки охорона біля воріт намагалася відстрілюватися, одного з наших поранли, - не дуже серйозно. Але їх взяли ззаду, коли вже контролювали будинок і територію. А потім повезли усіх до в’язниці.

-Траулером? – Уточнив Джон.

-Ну от, ти ж сам в усьому розібрався. А потім довелося викликати тих детективів, яким можна було довіряти, і дати кожному у напарники одного з тих, хто присягнув, бо провести допити самостійно ті не могли. Але ми довідалися багато цікавого! Зараз ідуть додаткові арешти, тих, кого не було у будинку Белла, коли ми прийшли…

-Їх багато?

-Уяви собі, виявилося, що у місті для їх захисту замало адвокатів… Правда, декілька з них відмовилися займатися цією справою. Навідріз. У тому числі Лора Гладстон, - тобі треба зустрітися із нею сьогодні, це перше, що треба буде зробити.

-А навіщо мені адвокат? – Здивувався Джон.

-А хто ж, по-твоєму, подасть від твого імені клопотання у відповідності до закону про скарби? – Посміхнувся містер Барр. – Це треба не тільки тобі, це треба для справи. Але це непересічна ситуація, цей закон застосовується рідко, а тим більше – до такої справи… Втім, такої у нас і не було ще ніколи. Але Лора впорається. Я уже домовився із нею.

-Закон про скарби? – Спитав мисливець.

-Так, Брайане. – І Містер Барр коротко пояснив йому про що мова. Вислухавши, Брайан подивився на Джона:

-То це ви зробили той запис, що ми слухали вчора?

-Так. А що?

-Дозвольте подякувати вам. Від усієї нашої сім’ї.

-Від сім’ї? – Джон був здивований. – За що ж?

-Пам’ятаєте, Белл розповідав у кінці про, як він казав, експеримент? Ну, над молодим закоханим подружжям. У «альтанці кохання». – Джон кивнув. Таке важко було забути. Втім, як і усе інше, що сталося того дня. – Так от, місіс Робінсон була моєю племінницею. Коли вони з чоловіком зникли, уся сім’я не могла знайти собі місця… А тепер ми знаємо, що з ними сталося, і знаємо, що справедливість буде…