Та єдина, яку він шукав

Глава 2. Династичний шлюб

Фелісія Освальд

Ранок сьогодні видався далеко не найкращим. По-перше, наші погодні віщуни вкотре стали жертвами своєї сумнівної науки і напророчили нам сонячну погоду, натомість лив дощ, мов із відра. В результаті замість обожнюваної прогулянки верхом в компанії фрейлін, на яку я весь тиждень чекала, до мене завітав учитель з етикету. До вашого відому, урок етикету — найнудніший з усіх в моєму розпорядку, однак складалося враження, що я страшна невігласка, бо чомусь кожен Божий день мене навчали правилам пристойності. 

По-друге, вчора на мене здійснили вже третій за місяць замах, що трохи псувало нерви, хоча за останніх пів року я вже звикла до таких пригод у своєму житті. Однак, цього разу голова моєї охорони дуже сильно прорахувався, за що вже був засуджений до страти. А в час, коли я залишалася без голови охорони, мені заборонялося покидати палац. Так що в принципі прогулянки верхи все одно б не було, але на непогоду нарікатиму. Бо бубніння вчителя етикету під щебет птахів ще хоч трохи прийнятне, але під звуки грози... Просто вбийте мене! Втім, з такими думками треба обережніше. А то ж таки вб'ють. Охочих до цього, як показує практика, чимало.

— Ви слухаєте, Ваша Високосте? — суворо запитав у мене лорд Перваль, при цьому поправивши свої окуляри з маленькими кругленькими лінзами, які завжди висіли в нього на кінчику горбатого носа. Дужка тих окулярів на правій щоці зачепилася за велику бородавку, тому вони висіли трохи криво і він їх повсякчас поправляв. Ще те видовище.

— Слухаю, Ваша Мудросте, — за звичкою відповіла я, продовжуючи роздивлятися срібні візерунки на темно-синіх шторах. 

— Повторіть, будьте ласкаві, що я щойно розповів, аби нові знання закріпилися у вашій пам'яті, — глянувши на мене поверх окулярів, промовив дідуган. З відчаєм в душі хотіла відповідати, як враз мій слух вловив цокання підборів і шелест шовків коридором. Я могла б сплутати кого завгодно і що завгодно, окрім цієї особи. За кілька аршин беззаперечно знала про її наближення, бо іншої такої мені ніколи не доводилося бачити. Вона йшла велично і рішуче, ніколи не бігла, навіть поспішаючи, однак її хода була швидкою, жести — різкими, а погляд — гострим. 

— Чому ви встаєте без дозволу вчителя? — обурився лорд Перваль.

— Згідно з правилами етикету необхідно встати і вклонитися, коли заходить правитель, — відповіла я.

— Правитель? Звідки ви знаєте? — спантеличено озирнувся той. Я всміхнулася. Ще ніколи не помилялася стосовно цього.

— Наближається королева.

— Двері! — тієї ж миті почувся її гучний сильний голос. Вартові відчинили дві половинки дубових дверей і завмерли в поклоні. Я ж уже встигла виконати реверанс, а вчитель тільки намагався встати з-за столу. Часом мені здавалося, я чула, як скриплять в нього кістки. В його сімдесят шість вже не грамоті когось вчити, а тішитися заслуженим відпочинком і гріти кісточки біля каміну в кріслі-гойдалці.

— Залиште нас! — навіть не глянувши на лорда, наказала вона. А коли Її Величність щось наказувала, всі слухалися.

Аріана Освальд, а в дівоцтві Харрісон, була видатною жінкою. Їй у красі не було рівних. В це легко повірити, тому що навіть зараз, коли юність позаду, від неї неможливо відвести погляд. Статна, розкішна, велична. З великими глибокими, мов прірва, блакитними очима, чорним густим волоссям і тонким носом, вона мала високе чоло, в міру повні вуста, ямочку на підборідді та фігуру "пісочний годинник", котрій заздрили всі дівчата. Не надто тендітна, однак струнка і граціозна. Довершена, наче її зліпили з глини самі янголи. 

Такою й була в характері. Сильна, незламна, мудра і далекоглядна, хоч сувора, проте справедлива. Вона карала й милувала, вирішувала долі, не показувала ворогам слабке місце. Вона прийшла в Леонтайн дружиною короля Роланда, стала улюбленою правителькою народу, здобула висоти, про які інші й не мріяли. Але чи була щасливою? Попри її незрівнянну вроду і гострий розум, кохання правителя належало іншій жінці. Тій, що була повною протилежністю Аріани.

Леді Меліна не вважалася такою красунею, хоч теж була симпатичною. Але вона мала м'яку, добросердну, щиру і покладисту вдачу. Могла вислухати і порадити, в її обіймах батько знаходив затишок. Вісімнадцять років мама жила при дворі і була законною фавориткою мілорда, а я вважалася його визнаною офіційною народженою поза шлюбу донькою. 

Її Величність вдавала, наче нас не існувало. Мама старалася не гнівити королеву, хоча саме лише її існування ображало Аріану. Не скажу, що наше життя було казкою, проте й скаржитися гріх. Часом мали світлі дні, іноді —  похмурі. Коли при загадкових обставинах король раптово помер, нас попросили з палацу. Неньку зіслали в монастир, а мені виділили трохи прислуги і маєток неподалік з тим монастирем, аби могла навідувати маму, коли забажаю. Але потім все для мене змінилося. І ось я тут.

— Ваша Величносте, — промовила м'яко, випрямляючи спину після реверансу. Королева пройшла покоями і зупинилася навпроти, склавши руки в замочок.

— В мене погані новини, Фелісіє, — твердо мовила вона.

— Що сталося? — я напружилася. Наші відносини складалися по-різному. В часи, коли жив батько, ми мали взаємну неприязнь. Вона не любила мене, адже я — дочка її чоловіка від коханки, до того ж мене король більше балував, аніж престонаслідного принца, сина Аріани Чарльза. Я ж сердилася на неї за те, що вона часом ображала маму. Потім я зненавиділа її, коли вона вислала нас з палацу і, здається, забула. Ще й брату заборонила мене навідувати, хоч ми мали гарні стосунки. А ще пізніше Чарльз загинув на полюванні. І їй доводилося оберігати королівство будь-якою ціною. Вона прийшла до мене. Вся чорна від горя. Не стримала сльози, однак простягнула мені руку. Я була потрібна їй, щоб династія продовжувалася. Я була потрібна своїм підданим. Я стала спадкоємицею трону. Але без неї я б не змогла втримати владу, коли ми мали таких могутніх ворогів. Я присяглася в усьому слухатися її, а вона дала нерушиму обітницю захищати мене, як не змогла захистити Чарльза. Нам обом було важко, але від того, як діятимемо разом, залежало майбутнє держави. І, хто б міг подумати, в палаці, де я провела безтурботне дитинство, тепер щодня боролася за життя і в мене не було нікого, крім Аріани. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше