Та, що дана долею

розділ 1 Реальність

Розділ 1 Реальність.

- Шановні пані та панове! Командир літака ввімкнув табло «Застебнути ремені безпеки», тому що літак знижується для посадки. Просимо вас повернутись до своїх місць,застебнути ремені безпеки,відкрити шторки ілюмінаторів…

За бортом була кепська погода , сипав сильний сніг. Розгледіти  бодай що, крім снігу ,було не можливо. Люди в  салоні помітно нервували. Деякі  стискали руками поручні крісел, інші закривали очі, а дехто, навпаки, так широко відкривав очі, що, мабуть, навіть не кліпав. Були й такі пасажири,  які не звертали  уваги на небезпеку, яка могла трапитись в будь-який момент через погодні умови . Я відносилась скоріш до другої групи. Просто сиділа і нічого не відчувала. Мабуть тому ,що нещодавно я  дізналась, в яких ілюзіях  жила… Чому це сталось зі мною саме в такий спосіб? Із  роздумів мене вивела бортпровідниця.

- Пані, ви можете виходити. Одягайтесь тепліше. За бортом мінус десять градусів.

 Я подивилась спочатку на неї, а потім на порожній салон літака.

-Дякую. Вибачте, що затримую. Одягнула зимню куртку, шапку і з сумним виразом обличчя попрямувала до виходу.

 Морозне повітря вдарило по обличчю. На дворі було сіро від сильного снігу, який перемішувався з холодним вітром. Забравши валізу з аеропорту, попрямувала до виходу. Таксі приїхало швидко і вже через півгодини я стояла на порозі своєї однокімнатної квартири. В очі кинулось, що ні взуття, ні верхнього одягу Олега не було. Поклала валізу в коридорі і не роздягаючись пройшла в кімнату. Відкрила шафу і остаточно розвіяла усі сумніви. Сил плакати не було. Всі сльози я залишила в Гоа. Після чотирьох років шлюбу він навіть не захотів сказати мені про розлучення в очі. Негідник! Відправити жінку на відпочинок, щоб вже по телефону сказати ,що подає на розлучення. І поки я плакала і думала ,що я зробила не те, він зібрав свої речі і переїхав до іншої.

Добре, що повідомив в кінці відпустки -  за це дякую. В Гоа саме проходив фестиваль Шігмо, на якому мені пощастило побувати. Він присвячувався настанню весни. Вулиці були прикрашені квітами,усюди, куди не глянь, були щасливі і веселі люди. Місцеві були одягнені в яскравий одяг і виконували обрядові танці. Я танцювала і веселилась поміж галасливого і веселого натовпу людей … А вже на наступний  день я дізналась, що  я більше не щаслива дружина. Він зателефонував рано вранці, коли я саме прогулювалась узбережжям.

- Привіт, я тебе не розбудив?- Не дочекавшись моєї відповіді Олег продовжив: – Соломія, я подаю на розлучення. - Я зупинилась, в обличчя повіяв прохолодний вітер, ніби приводячи мене до тями. - В мене є інша жінка. Машину я залишаю собі ,а квартиру – тобі.

- Чому ми не поговорили віч- на- віч?- Сльози туманили зір і не давали думкам сконцентруватись. Я не вірила, що чую такі слова від свого чоловіка. Ще п'ять днів назад він відправляв мене на відпочинок. Говорив, що мені потрібно відпочити і набратись сил, бо я ,бачте, важко працю. А він зі мною поїде наступного року. Зараз ніяк не може вирватись з роботи.

- В суд можеш не з’являтись я сам все владнаю. - І поклав слухавку.

Квартира і так була моя, вона мені дісталась від бабусі. Як можна віддати те, що по праву належало мені. А от машина була куплена на спільні кошти, але мене це не хвилювало ,нехай забирає і вимітається з мого життя і серця. Мені стало не добре чи то від зимнього одягу, в якому я ще й досі стояла, чи то від усвідомлення дійсності. Тому, не гаючи часу, пішла роздягатись і приймати душ, щоб хоч якось привести себе до тями.

Ввечері зателефонувала Іринці, вона моя найкраща подруга ще з шкільних років.

- Привіт, Ірусь, я вже вдома.

- Привіт, як відпочила? – Я мовчала… Іруся тяжко зітхнула в трубку:- Мені сорока на хвості принесла, що Олега бачили в нічному клубі з донькою місцевого бізнесмена. Вибач ,але ти маєш це знати. Тобі потрібно розібратись.

- Він сам розібрався .- Я намагалась стримувати сльози, які зрадницьки навертались на очі:- Олег подав на розлучення - повідомила я, відчуваючи, як насувається головний біль. І до того ж дуже хотілось спати.  – Ти ж мене знаєш! Я зможу взяти себе в руки і жити далі- це я сказала не так для подруги, як для самої себе.

- Ось і добре! Ти варта кращого чоловіка. Він тільки обіцянками тебе чотири роки  годує, а ти чекаєш з моря погоди і фінансово сама все волочиш на своїх плечах!

- Мені здавалось він мене кохав. - Голос сів і я майже прошепотіла.

- Можливо, я до тебе приїду?- по голосі було відчутно ,що моя люба подруга за мене хвилюється.

- Ні, іншим разом, дуже хочеться спати.

- Гаразд, Соломійка, відпочивай. А я побігла до твого  похресника, який вже проснувся і вимагає уваги.

- Поцілуй його за мене. До зустрічі.

Мамі тільки зателефонувала, щоб повідомити, що я прилетіла. Про розлучення розповім при зустрічі, не хочеться по телефону.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше