розділ 2 Зустріч

Розділ 2. Зустріч.

- Красуня! - Ну і нехай мені вже не вісімнадцять, але в свої двадцять вісім років я виглядаю привабливо. Трішки худорлява, але маю привабливі форми, великі карі очі гарно  поєднуються з тонкими вустами. Нехай всі подруги збільшують губи, а мені так більше подобається.

 Стоячи перед дзеркалом, я розмовляла з собою:

- Костюм сидить вдало: облягаючі  брюки звабливо підкреслюють мої сіднички та коротенький піджак молочного кольору з четвертним рукавом, що зручно розмістився на моїх плечах та грудях.  Своє довге русяве волосся, що неслухняними завитками тирчать в різні сторони я заплела в не дуже тугу косу.  Крутилась на всі боки . Хотілось виглядати по діловому,адже сьогодні показую будинки  багатій молодій  парі. Сподіваюсь вони щось із запропонованого собі виберуть. Одягаю зимове пальто, не забуваючи про планшет з сумкою і замовляю таксі.

Кінець лютого, а зима і не збирається поступатись. Дорожні служби не встигають  прибирати сніг. Добре, що вийшло сонечко і я можу не одягати шапку. До мого вбрання вона точно не пасуватиме , а я маю справити гарне враження при зустрічі. Клієнтка виявилася привітною дівчиною. Ми  вже зустрічались з нею в агентстві, де я працюю. Вона обрала п’ять будинків із запропонованих мною варіантів. Тепер я їду в ресторан, щоб ще раз передивитись всі варіанти з подружжям і вибрати ті будинки, які сподобаються їм обом. А потім  поїдемо їх оглядати. До ресторану приїхала вчасно. Подивилась на годинник і неквапливою ходою попрямувала до входу. Тільки зібралась відкрити двері ,як моя клієнтка вибігла з ресторану і трохи мене не зіштовхнула.

- Вибачте, Соломія, мене терміново визивають на роботу, але  мій чоловік на Вас чекає. Ви йому  покажіть ті будинки, які я обрала і можете їхати потім на огляд. Я під’їду вже до будинку, адресу якого ви скинете мені на телефон. Світлана намагалась говорити швидко.

- Гаразд, я зрозуміла, до зустрічі біля будинку. - Клієнтка швидкою ходою попрямувала до таксі.

- Я перепрошую, а як звуть вашого чоловіка? Будучи вже біля таксі, жінка обернулась.

-  Ярослав. До зустрічі ,Соломія!

В агентстві нерухомості я працюю вже п’ять років і гарно ладнаю як з жінками, так і з чоловіками. Інколи попадаються «унікальні» клієнти, але і з ними можна налагодити діалог. Тому не проблема, що буде тільки її чоловік.

Я відкриваю вхідні  двері ресторану і помічаю красиву білявку, яка теж поспішає залишити заклад. Вона ненароком зачепила мене плечем, коли ми розминулись біля входу. Я глянула на неї уважно, відмітивши при цьому, що вона була сумна.

- Вибачте,- холодним тоном промовила жінка.

- Все гаразд. - Відповіла я, сподіваючись, що я вийду звідси без поспіху.

 Ресторан був одним з найдорожчих в місті. Можна, звичайно, і в офісі ці питання обговорити, але це був ресторан чоловіка Світлани і вони так захотіли. В фешенебельному ресторані  мене зустріла привітна співробітниця закладу.

- Доброго дня, в мене тут зустріч на десяту годину з Ярославом, господарем закладу.

- Рада вас вітати! Світлана Тимофіївна мене попередила. Давайте свій верхній одяг і можете проходити.

Тут було неймовірно красиво. Мені здавалось, що я йду по музею. Просторе приміщення, великі панорамні вікна, на кожному столику стояли живі квіти в маленьких білих вазочках. Відвідувачів майже не було, що не дивно ,адже ще дуже рання година. За столиком біля вікна побачила чоловіка Світлани. За свою дружину він був явно старший, десь на років десять. Я звернула увагу, що чоловік був одягнений у діловий костюм темно-синього кольору. Бордова краватка гармонійно поєднувалася з білою сорочкою. Впевненою ходою  попрямувала до нього. Він, напевно, зрозумів хто я, тому що зосередив свою увагу на мені. Я підійшла  до чоловіка і привітно розпочала розмову.

- Доброго дня,Ярославе, мене звуть Соломія.

- Доброго дня,пані,- привітна посмішка з’явилась на його обличчі. Він, не соромлячись розглядав мене, ніби я себе продаю, а не будинки.

- Ярослав, я хочу Вам запропонувати придбати прекрасний будинок. Давайте розглянемо п’ять чудових варіантів. - Не дочекавшись запрошення присісти, дістала з сумочки планшет і сіла навпроти.

- І що в них такого особливого, що я маю захотіти купити котрийсь із запропонованих Вами будинок?- Чоловік трішки нахилився в перед і підняв кутики губ. Я вловила терпкуватий запах чоловічих парфумів, який перемішався з ароматом кави. Ярослав зробив пару ковтків кави і відхилився назад до спинки стільця. Розмова, м’яко кажучи, не в’язалась, але я продовжила.

- Всі будинки від провідних українських забудовників. Три будинки розташовані в котеджних комплексах, інші в прекрасній парковій зоні. Будинки виконані з якісних європейських  матеріалів ,мають охорону територію.-Я відкрила планшет і почала показувати всі варіанти.  Чоловік майже весь час дивився на мене. Потім попросив планшет і присунув його до себе. Він гортав варіанти будинків і посміхався. Я не розуміла,як мені реагувати в даній ситуації. Ярослав зосередив на мені погляд і запитав:

- А який подобається Вам, Соломія?- Від несподіваного запитання я округлила очі. Трішки подумала і вказала на Двоповерховий будинок, що мав вихід до озера з просторим зеленим газоном і великою присадибною ділянкою.

- Будинки всі гарні і зроблені під ключ, але саме цей, біля озера, має якусь особливу енергетику щастя. Він ідеальний для подружньої пари. Вам з Світланою сподобається проводити зимові вечори біля великого каміну в вітальні. Можливо розпочнемо огляд саме з цього будинку.

-Я не проти, поїхали.

Чоловік галантно допоміг одягти пальто, одягнувся сам і ми вийшли на вулицю. Крокуючи до стоянки я намагалась робити маленькі кроки, оскільки було дуже слизько. Ярослав не поспішав ,а йшов поруч. Доставши мобільний телефон з кишені, він  зателефонував.

- До шістнадцятої години відмінити всі зустрічі.

Ми підійшли до чорного джипу , який коштував дорожче, ніж моя однокімнатна квартира. В цьому я добре розбиралась, адже півроку тому ми з Олегом не один автосалон відвідали, перш ніж  купити автомобіль. Зі сторони водія до нас назустріч вийшов кремезний чоловік. Зростом трішки вище Ярослава, він більше був схожий на охоронця,ніж на водія. І треба ж таке: саме в цю мить я проковзуюсь і лечу в гору снігу, яку ще не прибрали. Я навіть встигла уявити, як смішно буду виглядати  на цій сніговій купі. Але міцні руки обхопили мене за талію і я втрималась на ногах. Піднявши голову , я зустрілась з переляканим поглядом карих очей, які дивились на мене. Чому він так відреагував? Навіть якби я впала, то нічого загрозливого в цьому не було. Рукою він продовжував тримати мене за талію, а іншою взяв мене за руку.  Його дотики були приємними і водночас ніби обпікали мені шкіру в місцях ,де він торкався мене. Я вирвала свою руку з великої долоні Ярослава. З моєї сторони було неправильно відчути такі емоції до одруженого чоловіка.