Так не має бути, але ж...

48

Посиденьки з Ірою закінчилися благополучно. Ми дійсно просто посиділи, потеревенили за келихом вина. А потім приїхав її Макс і вони відвезли мене додому. 

Вночі мені написав Вадим. Сон сказав моїй свідомості, що у нього є невідкладні справи і пішов. Пів ночі я переписувалася з Вадимом. Він дуже милий і стриманий. Ця стриманість мене злить, але мені подобається така манера спілкування. Я відчуваю , що балансую на тоненькій ниточці, яка натягнута над прірвою. Ну і нехай.

Цієї ночі я зрозуміла, що Вадим мені дуже подобається. Це щось більше, ніж симпатія. Схоже, я маю прийняти свої почуття і перестати корити себе. Особисто я знаю кілька прикладів таких стосунків. Люди в них цілком щасливі. 

Але мій хлопець - учень. Це ніяк не в'яжеться. 

Тисяча і одне виправдання вже вишикувалися переді мною і чекають, коли ж я нарешті заспокоюся.

Тидик

"Солодких снів, моя вчителько. Хочу бачити твої зелені очі".

Такі смски приємно отримувати. Я посміхнулася. Чомусь згадався Андрій. Наші стосунки почалися з його смски. Він знайшов мене у соцмережі і написав. Це було неймовірно. Але за такий короткий час ми мало переписувалися. Хоча, як мені здавалося, я дізналася про нього багато чого. І взагалі, складалося враження, що ми були знайомі дуже давно. А ще мене манили його коньячно-шоколадні очі. Ех... Ідоли ніколи не спускаються з хмарини. Хіба що лише на трошки...

" Дякую, Вадиме, тобі теж приємних снів. Мої зелені очі завтра будуть каламутними болотами, бо я не висплюсь). Добраніч"

Тидик

Переписка справила на мене заспокійливий ефект. Я нарешті захотіла спати. Поставивши телефон на зарядку, я зручненько вмостилася, загорнувшись у ковдру. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше