Таке життя...

4 Глава Лютий 1995 рік

  Вже місяць, як Віктор навчається з Марією в одному класі. Він швидко потоваришував з однокласниками та сподобався вчителям.

  Через тиждень після початку семестру видужав сусід по парті Марії Ігор, тому Вітю пересадили на вільну задню парту. Марія дуже сумувала з цього приводу, але Віктор все одно проводив увесь вільний час з нею. Як і обіцяв, він подарував Марії подарунок на День народження – справжні французькі парфуми. Вона навіть не сподівалася отримати такий дорогий подарунок.

   Після уроків вони завжди разом забирали з садочку Юрчика, прогулювались по місту, а потім Вітя проводжав їх до тролейбусної зупинки.

   В класі, а згодом і по всій школі почали поговорювати про їхні не просто дружні стосунки. Марія болісно сприйняла обговорення її особистого життя, тому Катя всіляко намагалася розрадити подругу.

- Та не бери собі це в голову, – говорила Катя. – Поговорять і забудуть.

- Добре тобі казати, про тебе не говорять! – обурювалась Марія.

- Зараз не говорять, – погодилась Катя. – але ж ти згадай, що було коли ми лише почали зустрічатися з Бодіком? Менше звертай на це увагу.

- Але ми ж і справді лише друзі! – не заспокоювалась Марія.

- Ну-у мені ти можеш сказати правду… – хитро усміхаючись сказала Катя.

- А це і є правда! – серйозно відповіла Марія. – Між нами нічого, окрім дружби не має…

- Ви навіть не цілувалися? – здивувалась Катя.

   Марія сумно похитала головою.

- Тоді, я нічого не розумію… - роздумувала Катя. – Він тобі подобається… І, як я бачу ти йому теж… У чому ж тоді справа?..

- Не знаю… - Мало не плачучи сказала Марія.

   Повисла мовчанка.

- Я все зрозуміла! – скрикнула Катя, мало не до смерті налякавши Марію. – У вас просто не було нагоди. Ти завжди після школи забираєш малого з садку, потім спішиш додому… Зовсім ніякої романтики! З цим щось потрібно робити…

   Вона міцно стисла губи та примружила очі. Марія знала, що коли Катя так робить, то в її юній голові назріває новий авантюрний план. Дивлячись на подругу Марія аж повеселішала.

- У тебе вигляд Шерлока Холмса. – засміялась Марія. – Така серйозна, вся у роздумах.

- Між іншим для тебе стараюся. – сказала Катя. – А давай підемо разом в кіно, ти з Віктором, а я з Бодіком. Вони краще познайомляться, а там і потоваришують... Що скажеш?

- І, як ти собі уявляєш я його маю запросити? – скептично сказала Марія.

- Я вже все придумала, – заінтриговано промовила Катя.

***

   Марія стояла в коридорі біля дзеркала та поправляла волосся. Сьогодні вони з Віктором йдуть у кіно самі без Каті та Богдана.

   Після їхньої розмови з Катею, Вітя сам запросив Марію в кіно, тому усі «наполеонівські» плани подруги рухнули, як картковий будинок. Марія усміхнулась, пригадавши вираз її обличчя, коли вона дізналась про запрошення. Тато також здивувався і якось підозріло поглянув на Марію, але нічого не сказав.

   У двері подзвонили. Серце Марії пришвидшено забилось, вона глибоко вдихнула й відчинила.

- Привіт! – сказав Вітя.

- Привіт.

   Вони сиділи посередині кінозалу. Фільм Марії не дуже сподобався, можливо тому, що вона думала лише про Вітю і про те, що він сидить зовсім близько біля неї у суцільній темряві. Коли увімкнули світло, Марія зрозуміла, що фільм закінчився. Вони вийшли на вулицю.

- Ну, як сподобався фільм? – поцікавився Віктор.

- Та так, не дуже…

- А давай ще погуляємо? - усміхаючись сказав Вітя. – Сьогодні не дуже холодно.

- Добре. – щасливо погодилась вона.

   Вітя взяв її за руку... Рука Марії затремтіла, але вона швидко опанувала себе.

  Вони пішли центральною вулицею, спустилися до озера, освітленого ліхтарями. Сніг іскрився від оранжевого світла. Маленькі сніжинки легенько політували у морозяному повітрі. Вони пішли на місток, що вів до маленького острівця.

   По середині мосту Віктор зупинився обійняв Марію та ніжно поцілував. Вона невпевнено відповіла на поцілунок. Дівчина танула в його обіймах, втрачаючи відчуття реальності. І хоча була зима, а навкруги мороз, їй було жарко, як в тридцятиградусну спеку. «Правду казала Катя, це відчуття не передати словами…» - подумала Марія.

   Вітя міцно притис її до себе і тихо прошепотів на вухо.

- Я тебе кохаю…

   Почуття невимовного щастя та радості переповнювали її. Марія стільки раз читала про це у книжках, так давно мріяла відчути це почуття та почути заповітні слова… І ось омріяне збулося…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше