2 Глава Червень 1998 рік

   Пройшов рік з дня смерті Віктора.  За цей час Андрій ще більше зблизився з Валентиною. Юра радів з цього приводу, адже добре ладив з жінкою.  Марія також тішилась, що батько з Валентиною покохали одне одного, адже не хотіла, щоб її тато в самотності доживав віку. Вітя також бажав, щоб їхні батьки були разом…

   Марія зайшла на кухню, Андрій пив чай.

- Коли Валя прийде? – поцікавилась Марія.

- З хвилини на хвилину.

- Юра поїде з нами?

- Так, - відповів батько, - він одягається у себе в кімнаті.

   У двері подзвонили.

- Напевно, Валя, піду відчиню. – сказала Марія й вийшла з кухні.

- Привіт, Маріє. – Валя поцілувала її у щоку. – Ви вже готові?

- Так.

   Вони стояли біля акуратної могили, обкладеної оберемками квітів та морем свічок. Марія знала, що однокласники приходили сюди сьогодні. Марія поклала у вазу квіти, вона завжди приносила на могилу білі троянди. Вони помолилися, поплакали, згадавши кожен своє, а коли почало сутеніти, пішли додому…

   У вечері Андрій наважився на серйозну розмову з донькою.

- Маріє, я знаю, як тобі зараз важко, – сказав батько, – кажу це, бо знаю, як це з власного досвіду, але тобі потрібно думати про своє майбутнє.

- Що, ти маєш на увазі? – скептично запитала Марія.

- Я кажу про подальше навчання у ВУЗі. Цей рік ти пропустила, але починається новий навчальний рік. З липня розпочинаються вступні екзамени.

- Ти хочеш, щоб я кудись поступила? – сумно промовила вона.

- Так, а сама, ти цього хіба не хочеш?

- Можливо, ти правий… - Марії було всеодно, вона не уявляла свого майбутнього без Віктора, але й батька не хотіла засмучувати.

- Я радий це чути. Будеш вчитися, потім підеш на роботу. – повеселішав Андрій і сумно додав. – Час лікує рани, доню.

- Знаю, але в мене вони дуже глибокі, через усе серце…

   Андрій обійняв доньку, вона стала такою вразливою та беззахисною.

- А, ти б куди хотіла поступати? – запитав батько.

- Колись ми з Вітею планували вчитися у нашій академії, але тепер… - Марія тяжко вдихнула. – Тепер сама я туди вчитися не піду…

- Можливо буде краще, якщо ти поїдеш вчитися в якесь інше місто і залишиш Тернопіль на деякий час?

- Можливо…

- Як тобі Львів? – запропонував батько. – Це не дуже далеко, зможеш навідуватися до нас.

- Добре… - Марії було абсолютно всеодно де вчитися, тому вона згодилась би на будь-яке місто.

- А, яку спеціальність обереш?

   Дівчина задумалась… Вона згадала, як вони з Віктором складали плани на майбутнє, як їм було добре разом, але нічого вже не повернеш… Марія вирішила, що в пам'ять про Віктора та щасливе минуле, вибере ту професію, яку вибрав він.

- Я обираю юриспруденцію. – відповіла Марія.

- Але ж, ти хотіла стати бухгалтером? – здивувався батько.

- Я передумала. - впевнено сказала вона.