Таке життя...

2 Глава 2 - 3 січня 1999 рік

   Коли Марія приїжджала в Тернопіль, то завжди ходила на могилу до Віктора і залишала там букет білих троянд. Це вже стало для неї традицією, яку вона ніколи не порушувала.

   У другий день нового року падав лапатий сніг… Марія купила білі троянди і пішла на кладовище. Все було засипане снігом. Могила Віті була в глибині кладовища, тому потрапити туди було важко, але не для Марії. Вона розчистила собі шлях і все таки потрапила туди. Дівчина поклала троянди на сніг і помолилася…

- Привіт, Вітю... – промовила Марія. – Давно я до тебе не приходила, але ж ти знаєш, що завжди у моєму серці… Як же я за тобою сумую… Чому не снишся мені?

   Марія витерла рукою сльозу, що скотилася по обличчі.

- Наші батьки одружуються. Пам’ятаєш, як ми мріяли щоб у них все склалося… - Сльози котилися по обличчі, а холодний вітер зривав їх та ніс кудись далеко… - А знаєш, вони дуже щасливі разам і Юра радіє, що у нього буде мама… Він ніколи її по-справжньому не мав. Добре, що наші батьки зійшлися… От лише я залишилась зовсім сама…

***

   Наступного дня з самого ранку задзвонив телефон. Марія прокинулась і саме йшла на кухню.

- Алло? – сонно промовила вона.

- І, як це розуміти? – Марія усміхнулась, бо впізнала голос Каті. – Ти вже п’ять днів у Тернополі, а мені навіть не зателефонувала! І це подруга називається? Та, що там я, похресника свого навіть не провідала!

- І тобі доброго ранку! – розсміялась Марія. – Сьогодні якраз хотіла до вас зайти, якщо звичайно ти не проти?

   Катя, почувши про це відразу заспокоїлась і вже спокійніше сказала:

- Звичайно не проти, а коли прийдеш?

- Десь після обіду…

- Добре, буду чекати. Не барися!

- Гаразд. – усміхнулась Марія.

   Після одруження Катя поступила в Тернопільську академію на бухгалтерський облік на заочну форму навчання. Богдан на той час вже вчився в академії на програміста і перейшов на третій курс. За допомогою свого батька він влаштувався у приватну фірму – оператором комп’ютерного набору. Заробітної плати не вистарчало щоб прогодувати молоду сім’ю, тому батьки з обох сторін всіляко допомагали.

   Марія стояла перед дверима квартири. Вона купила Ромчику великого пухнастого іграшкового зайця та синій костюмчик. Катя відчинила двері.

- Привіт, заходь!

- Привіт. – привіталася Марія.

   Вони обійнялися і поцілувалися.

- Як же я тебе давно бачила! – радісно сказала Катя, запрошуючи Марію в кімнату. – Ну, як виріс наш Ромчик?

   Хлопчик сидів у манежі та грався іграшками.

- Дуже виріс! – здивувалась Марія. – Він вже ходить?

- Ходить – це м’яко сказано. Він просто літає по цілій квартирі.

- А виспатись вночі дає?

- Коли є мала дитина, то не до спання. – сказала Катя.

- А Богдан, що на роботі? Як у нього справи?

- Так, на роботі. Та все нормально, навіть трішки зарплату підвищили. – Катя пристально поглянула на Марію. – Ну розповідай, як Львів, універ?

- Львів стоїть на місці, а у мене завжди один маршрут: гуртожиток – універ – бібліотека.

- А-а… Я чула, що студентське життя набагато цікавіше. Хлопці, вечірки, прогуляні пари… - хитро прижмурившись, жартувала Катя.

- Це не для мене.

- Таке враження, що ти – столітня бабця! – нахмурилась Катя. – Я розумію, що Вітя для тебе багато значив, але…

- Вітя значив для мене усе! – знервовано перебила її Марія. – Невже, ти цього не розумієш!

- Розумію, - спокійно сказала Катя, - але час не стоїть на місті, а життя продовжується. Ти жива людина і потрібно жити далі! Чи може, ти вирішила похоронити себе заживо?

- Про, що ти говориш… - сумно промовила Марія. – Ти мене зовсім не розумієш…

   Катя зрозуміла, що на даний час сперечатися з Марією не має сенсу, тому вирішила змінити тему.

- Розкажи краще, як твій тато, брат?

- Ой! – вигукнула Марія. – Я забула розказати тобі головну новину! Тато одружується з Валею!

- З мамою Віті? – здивувалася Катя.

- Так, у них повна ідилія…

- А ти, як до цього ставишся? – серйозно запитала Катя.

- Я дуже рада, що за стільки років самотності, тато знову закохався! – сказала Марія і усміхнулась. – Ти б його бачила: постійно усміхнений, очі блищать… Знаєш, він наче помолодшав…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше