2 Глава Початок серпня 1999 рік

   До весілля Тані та Сергія залишалось десять днів. Марія приміряла свою нову сукню, яку вони з Валентиною спеціально купили для весільної церемонії. Сукня була ситцева до колін, лілового кольору з рожевими атласними бретелями та широким рожевим атласним поясом, що ззаду зав’язувався на бант. На плечі Марія накинула шифонову лілову шаль. На шию вона одягла біжутерію, що переливалася фіолетово-рожевими кольорами. Валя допомогла їй підібрати бузкові туфельки і такого ж кольору клатч.

   Марія увійшла до вітальні, де на неї чекали батько та брат.

- Ну, як?

- Неперевершено! – у захваті промовив Андрій.

- Надіюсь, що знайдеш там справжнього принца. – усміхнулась Валентина.

   Задзвонив телефон.

- Я візьму. – сказала Марія і вийшла в коридор. – Алло?

- Привіт! Маріє, це Таня.

- Привіт! Як у тебе справи, вже готова до весілля? – запитала Марія.

- Це просто жах! Я нічого не встигаю… Власне, тому і хотіла попросити, щоб ти приїхола швидше?

- Коли? – запитала Марія.

- Якщо зможеш, то завтра?.. – сказала Таня.

- Завтра?! – Марія не чекала такого повороту подій, але допомогти подрузі - це святе. – Добре, але я не знаю, як добратися в Броди…

- Та, я зараз у Львові, тому приїжджай сюди. – благала Таня.

- Тоді до завтра, я приїду ввечері. - полегшено відповіла Марія, оскільки не треба добиратись у невідоме місто.

- Буду чекати тебе у нас в гуртожитку. – зраділа Таня.

   Марія поклала трубку і збентежена повернулась до вітальні.

- Телефонувала Таня, просила щоб я приїхала завтра до Львова. – сказала Марія.

- До Львова? Чому? – здивувався Андрій.

- Допомогти з приготуваннями до весілля. Я все ж таки старша дружка.

- То, ти повернешся аж після весілля? – запитав Юра.

- Думаю, що так. Піду збирати речі…

***

   Марія стояла біля дверей своєї кімнати в гуртожитку, взяла за клямку, але двері виявилися зачиненими. «Дивно…» – подумала Марія, «Таня мала мене чекати тут.» Вона витягла свій ключ, увійшла до середини, кімната потопала у темряві. Марія хотіла увімкнути світло, але хтось схопив її ззаду… Вона скрикнула й завмерла з переляку.

- Не лякайся, це я… - прошепотів Костя й ще міцніше обійняв її.

    Марія не на жарт розлютилася такій витівці. Вона вирвалась з його обіймів, увімкнула світло.

- Ти, що з глузду з’їхав!? – кричала Марія. – Я мало не збожеволіла від страху! Що смерті моєї хочеш!?

    Костя ніби нічого не відбулося, підійшов до Марії, міцно її обійняв та почав пристрасно цілувати. Це її ще більше розлютило, вона почала пручатися і він її відпустив.

- Що, ти робиш!? – обурилася Марія.

- Я за тобою дуже скучив... – Костя впритул підійшов до неї і стишив голос. – Я тебе кохаю…

- Оригінальний у тебе спосіб виявляти свої почуття, – не заспокоювалась Марія. – Спершу налякав мене, а потім насилу цілуєш! Можливо твоїм дівчатам так подобається, але не мені!

- Ну, вибач мені…Вибач… - просив Костя.

   Марія гордо відвернулася від хлопця і сіла на ліжко.

- Я все зрозуміла! – знервовано сказала вона. – Ви з Танею змовились, так?

- Ніхто і ні про, що не змовлявся… - заспокоював її Костя.

- Тоді, де Таня? І, що це за маскарад?

- Заспокойся, Таня у Сергія і завтра прийде. – Костя сів біля Марії і спокійно сказав. – А, я скористався можливістю побути з тобою.

   Він ніжно обійняв її за плечі, притулився до неї і тихо сказав:

- Вибач мені… Я дуже-дуже сумував, а ти?

   Марія заспокоїлась, вона також сумувала за ним, думала про нього…

- Я теж сумувала. Але так більше не роби. – ображено сказала Марія.

   Костя почав цілувати її шию і прошепотів:

- Що не робити… Не лякати, чи не цілувати?..

   Марія відсторонилася від нього. Костя їй дуже подобався, але вона ще не була готова до серйозних стосунків. Їй потрібен час…

- Костя… Розумієш… - почала Марія.

- Нічого не говори, – перебив Костя. – я знову поспішив… Я буду чекати стільки, скільки тобі потрібно…

   Марія полегшано видихнула. Вона цінувала його терпіння.