Пригода в парку

По дорозі додому мама запитала:

-Як пройшов день у новій школі?

-Недуже, зустріла якогось придурка який викинув мої речі на підлогу, через те що я сіла на його місце, а вчитель пересадив його назад, тому він так вчинив. Але ж я незнала! Мало того що він кинув мої речі так щей нагрубив!

-Нічого, незвертай на нього уваги, можливо багатій якийсь. А подруг знайшла?

-Так, але одну... Її звати Соня, вона мила і хороша. Хочу завтра ще з кимось познайомитись.

Коли ми приїхали додому, я пішла переодіватись.

І весь час немогла викинути з голови цього Кириленка, яке його ім'я? Чому він такий грубіян? Міг би просто сказати що це його місце і б пересіла. Потрібно запитати Соню.

Ти спустилась на низ - обідати.На столі стояла картопля з відбивною і моїм улюбленим овочевим салатом, я навіть непомітила як тарілка стала порожньою. 

-Можна я піду на пробіжку, разом роздивлюся місто.?

-Так, звісно! Біжи!

Я одягнула кроси взяла з собою телефон з навушниками і вийшла з подвір'я, бігати!

18:11

Бігала я вже 6 хвилин, і вирішила відпочити на лавочках в парку. Починало темніти, і мені було трохи моторошно. Десь вдалині гавкали собаки, віяв вітер. Тільки но я хотіла далі бігти вже додому, як мене зупинили 2 хлопці, віком 20 років, вони питали де я живу, як мене звати, скільки мені років. Я просто промовчала і хотіла втекти але вони недавали зробити мені цього, вони почали мене зупиняти! Я почала кричати, закрила очі і кликала на допомогу. Непройшло й 30 секунд як я почула що хтось впав на землю.

-З тобою все добре? - Запитав хлопець з дуже гарними блакитними очима віком 14-15 років.

-Так... - Ледь видавила з себе слово. - Дякую!

-Пішли присядемо.

Ми сіли на лавочку, він купив нам капучіно і промовив:

-Давай знайомитись. Мене звати Даня, 14 років, сьогодні переїхав в це містечко, вчусь в 13 школі, 9 класі. А ти?

-Мене звати Іра, мені 13 років вчора переїхала сюди, також вчусь в 13 школі але в 8 класі.

-Ясно... Так ми з тобою двоє в одній школі, та щей новачки в цьому місці.

-Ага. Дякую, що врятував мене, якби не ти , незнаю що б було зі мною! Як я можу віддячити тобі?

-Немає за що, та ні ти що, будемо друзями?

-Звісно!

Наші розмови перервав дзвінок від мами.

-Ало, доню, ти де так довго ходиш? На вулиці може бути небезперчно! Повертайся хутчіш!

-Ага, небезпечно... Добре вже біжу. - подивившись з милою усмішкою на Даню.

-Давай я тебе проведу, а то знову можуть напасти.

-Добре) Дякую!

Ми йшли й розказували одне одному смішні історії з свого життя, як ми жили до переїзду, анекдоти, чим ми захоплюємось... І за ці 10 хвилин я зрозуміла що з Даньою дуже лехко і безпечно. Ми навіть непомітили як прийшли.

-Ооо! Так ми сусіди я живу поруч з тобою! Сказав він показуючи пальцем на сусідній дім.

-Круто! Будемо ходити в гості одне до одного!

-Тааак! Добре тоді, бувай до завтра!

-Папа!

Ми розійшлись по домівках. І тільки но я зайшла у свою кімнату як тут заходить мама і питає "А хто цей хлопчина?"

Я їй все розповіла, вона була дуже здивована.