без назв

- Ну, якщо тобі зручно, можеш ділити світ.

- А хіба не так?

- От скажи, чому ти віриш в Бога, а несеш гроші церкві?

- Так то ж храм, це дім Божий!

- Бог один, а будинків у нього багато.

- Ну ти дурний, він там не живе!

- Отож. То нащо йому стільки?

- Ти не розумієш – тепер Іван відчув, що може знати щось, чим вразить молодика – Він кругом! Він все бачить!

- І як ти хабаря береш? І як жінці брешеш? І як ні за що на дітей кричиш?

- Так я ж все у сім’ю! – спітнів Іван – а як ще?

- Ти ж Біблію читав?

- Ну, не всю… Там десь… Щось…

- О так. Ти ж віруюча людина. Ну хоча б про десять заповідей чув?

- Звичайно.

- То чому не виконуєш?

- Так я ж намагаюся.

- І кажеш, що Бог все бачить?

- Ну, грішний, трохи є. Але ж не зі злого умислу!

- Але ж божі правила ніхто не відміняв? Чи ти сам так вирішив, що маленький гріх не має значення?

- Ну, знаєш… Всі так живуть.

- І всіх Він бачить?

- Так.

- І не карає?

- Ну, може не одразу… Не знаю.

- А ти що робиш, коли нагрішиш?

- Йду до церкви, там свічку ставлю, на свята постою та помолюся з усіма.

- І Він тебе чує?

- А як же.

- А якщо ти помолися вдома, Бог теж тебе почує?

- Ну, не знаю…

- Ти казав, що Він усюди.

- То мабуть так.

- Так навіщо йому будинки?

- Так тож церкви! Куди люди ходять!

- Де можна гріхи відпустити?

- Так!

- А вдома можна грішити?

- А… Ні, не так.

- Він же все бачить?

- Ну, так.

- То у чому різниця?

- Ну, у церкві почує краще.

- Аде ж Він усюди. Немає де Його більше або менше? Це Його світ? Він його створив?

- Так! Все так! Але… так треба!

- Кому?