Там, де обрію немає
без назв
Чоловікові знову було ніяково. Скільки пройшло часу він не мав і гадки. Він не відчував тіла, холоду, нічого. Тільки щось поглинало його зсередини, і здавалося що він ставав більшим, та невагомим.
- Ти чув щось про квантову механіку? – як не у чому не бувало, продовжував Андрій.
- Та мабуть… що ні - Іванові хотілося зупинитися, але він не міг. Цікавість переважала над втомою.
- Про щілинний експеримент, мабуть не читав? – у відповідь чоловік хитнув головою, і хлопець продовжив – це така фізична загадка, коли світло є одночасно і частинками, і хвилями. Ну, фізичними об’єктами, і частотою коливань. Зрозуміло?
- Наче так, але то різні речі, як я думаю.
- Саме так. І фішка в тому, що світло поводить себе або як фізичних об’єкт, або як щось таке ефірне, що не помацаєш, у залежності від того, чи дивиться хто на нього, або ні.
- Що ти маєш на увазі?
- Характеристики електронів та фотонів змінювалися у залежності від того, чи дивляться на них. Тобто, щось з’являється тоді, коли ти це бачиш. Розумієш?
- Хм… Ти є, тому що я тебе бачу?
- Так.
- А так, значить, тебе немає?
- Я лише твоя уява.
- Я з’їхав з глузду?
- Ні.
- Але ж я не сам із собою розмовляю?
- Ні.
#1106 в Містика/Жахи
#3682 в Фентезі
Відредаговано: 24.10.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
