без назв

Івана знову накрило нерозумінням. З усього того, що він зараз почув, наче і нічого не суперечило одне одному. Але розумілося насилу. От зараз би…

- Ні, ми тут доти, поки ти не приймеш рішення – почув його думки Андрій.

- Але я все ще не розумію… - здригнувся Іван.

- Ми це те, що уявляємо. Світ існує тому, що ми всі разом мислимо про нього. І віримо, що він є.

- То все це, мабуть, сон?

- Ти про світ, чи про те, де ти знаходишся?

- А різниця все таки є?

- Молодець! Просуваємся. І те, і інше, все це реальність, яку створює наша впевнена уява. У цій частині буддисти підійшли до розуміння ближче.

- Але ж моє тіло, я його відчуваю.

- Фантом. Ти ще віриш у нього.

- Гаразд. А що далі? – вже спокійно запитав Іван.

- У деяких культурах та віруваннях допускають, що людська душа приходить на Землю багато раз. Що проходить випробування, отримує досвід, виконує своє завдання. Десь так воно і є. Але вважається, що душа мандрує у цьому колі, поки не виконає все, навіщо прийшла.

- Так я ж нічого такого не пам’ятаю.

- Так, кожного разу ти обираєш свою долю, а коли втілюєшся, то особиста пам’ять закривається. Починаєш з чистого аркуша.

- Навіщо?

- Це правила гри. Всі починають свій шлях на рівних.

- А все, що було, щезає?

- Весь твій досвід є частиною єдиного інформаційного поля.  

- То я - це душа?

- Майже так.

- Як це майже? Якщо нічого іншого не існує, то хто я?

- А оце вирішувати тобі.