Розділ 12

   -Ти не повіриш, я вже бачу розмиті силуети свого світу, -Ніяк не могла заспокоїтись збуджена Катя, -Але я зовсім не можу збагнути, як в Тетяни та Соні вже вийшло потрапити у внутрішній світ, -Дівчинка ледь не бігла на заняття з медитації, -Думаю в мене зовсім скоро теж вийде. 
  На жаль кислі обличчя першокурсників давали зрозуміти, що ентузіазму одногрупниці вони не розділяли. Після місяця щоденних тренувань, не всі навіть розмиті силуети могли побачити. 
  -Займаємо позиції і розпочинаємо лекцію, -Увійшла в кабінет слідом за учнями Анна Олегівна. 
  Дзеркала змінились зображенням лісу, в обличчя студентам повіяв свіжий, прохолодний вітерець, а вуха вловили солодкий спів пташок.  
  -Не відволікаємось, -Заправила прядку за вухо Анна, -Зосередьтесь на своєму тілі у ньому немає бути напруги, -Ніжно промовила жінка.  
  Ліка як завжди не слухала, вона просто поринула у свій світ. Що завжди дивувало дівчинку, так це те, що попри засніжену гору, вона відчувала холод снігу лише коли концентрувалась на своїх відчуттях.  
   -Юрджин, а ти зайнятий? -Подумки потягнулась вона до хлопця, з того разу вони досі не бачились.  
  Мертва тиша стала відповіддю на її запитання, дівчина зітхнула і зрозуміла, що їй надзвичайно нудно.  
  -Соня, а хооочеш я тобі секрет розкажу? -Загадково протягнула Ліка, подумки потягнувшись до подруги.  
   І не дочекавшись відповіді поринула у її світ.  
  -Як так? -Здивувалась Соня.  
  -Взагалі, щоб перебувати в твоєму світі мені потрібен дозвіл, впустиш?  
  Дівчинка кивнула і Ліка приземлилась на підлогу невеликої кімнати, заповненої картинами та мольбертами.  
  -Ого, це ти малювала? -Ліка пройшлась вздовж ряду картин.  
  Десь зображувались люди, десь природа, але картини поєднувала чарівність, немов одну секунду зі життя змогли перемістити на малюнок.  
  -А це я? -Дівчинка зупинилась навпроти свого зображення. З полотна на неї дивилась дивовижної краси дівчина, портрет передавав кожну деталь, неслухняне волосся, легкі сліди недосипу під очима, обвітрені губи, але попри всю правдивість портрету, світлі сірі очі з легким відтінком блакиті, здавалось зачаровували, змушували затамували подих і все дивитись та дивитись.  
  -Це неймовірно, -Прошепотіла Ліка, -В тебе справді талант.  
  Дівчинка рушила далі і зупинилась біля прихованих від погляду портретів.  
  -Не.. -Соня не встигла договорити, оскільки її подруга вже перевернула картину. 
  Брудна, холодна кімната і перелякані обличчя друзів, перед чимось невідомим, ось, що побачила Ліка. Безліч картин з одним і тим самим моментом, де зупинившись в нерішучості Макс прикриває собою переляканих Ліку та її друзів. 
  -Підозрюю, що таємниці є у нас двох, -Врешті зітхнула Ліка, -Це якась студія? Квартира? В тебе часом немає тут кухні чи стола якого-небудь? -Повернулась вона до подруги. 
 -Ідемо, -Соня втомлено махнула рукою.  
  -Панорамні вікна з виглядом на місто?! -Ліка здивовано поглянула на Соню і присіла за тендітний обідній столик, -Франція?  
  -Італія, -Посміхнулась Соня, -Вони ж навіть не схожі.  
  -Ну.. для тебе мабуть не схожі, -Повела плечем Ліка, -Я ніколи не була в інших країнах, а більшість уроків щасливо пропустила повз вух.  
  -Сказала відмінниця в МУТС, -Знову посміхнулась Соня.  
  -Дозволиш погосподарювати тут? -Кинула лукавий погляд Ліка і після кивка подруги перед ними з’явився ароматний чай та круасани. 
  -Як? -Витріщила здивовані очі на подругу Соня.  
  -Ось так, але це величезна таємниця, -Підморгнула вона у відповідь, -Але якщо коротко, то в мене подібне трапляється часто і мені це зовсім нічого не коштує. Я навіть не розумію як роблю це, просто інстинктивно виходить. А в тебе що там з картинами? -Ліка надпила гарячого чаю.  
  -Не можу зупинитись, -Зітхнула Соня, -Весь час одне й те саме, один і той самий момент в голові відтворюється, постійне відчуття страху, як тільки спробую щось малювати, то нічого окрім цього не виходить, -Відчайдушно видавила Соня.  
  -Ей, ну ти чого? -Ліка поклала руку на плече подруги, -Можливо просто перестань боятись цього? Поки малюється-малюй. Думаю, що скоро це зупиніться.  
  -Сподіваюсь, -Пригнічено видавила Соня.  
  -Хочеш, я тобі свій внутрішній світ покажу? -Запропонувала Ліка. 
  Одразу після сказаних дівчинкою слів, перед двома подругами відкрився блискучий краєвид зі засніженої верхівки гори.  
  Соня лиш вражено набрала повітря в легені і мов заворожена спостерігала за далеким краєвидом. -Можна я тут помалюю? -Врешті видихнула вона.  
  -Окей, -Посміхнулась Ліка, -Тільки я в будинку буду, хочу спокійненько попити чаю і почитати. 
 Перед подругою у повітрі виник мольберт, олівці, термос з чаєм та теплий плед. 
  -Сподіваюсь я теж колись так зможу, -Зітхнула Соня. 
  Ліка лиш потиснула плечима і залишила подругу на самоті. Та вже через двадцять хвилин, почувся голос вчительки з вказівкою повертатись.  
  -Катерина та Олег, прийміть мої вітання, -Як завжди по доброму посміхнусь Анна Олегівна. 
  -А в мене вийшло потрапити у свій внутрішній світ, -Широко посміхнулась Катя, як тільки вони покинули кабінет медитацій. 
  * 
  Ліка втомлено плюхнулась на ліжко, здавалось, звичайний день одноманітний як і інші, але для дівчинки він був емоційно виснажливим. Після спілкування спочатку зі Світланою, а сьогодні вже з подругою, Ліка відчувала себе пустою. З вигляду байдужа, вона перепускала кожну історію, кожне переживання дорогих для неї людей, через себе.  
  Перебирати в такі моменти горошини браслету стало свого роду заспокійливою звичкою. От і зараз дівчина перебирала червоно-чорні кульки і думала про своє. Вона навіть не помітила коли опинилась у затишній домівці на вершині гори.  
  -Кликала? -Почувся знайомий веселий голос.  
  -Юрка, -Вмить заскочивши з диванчику, зраділа Ліка.  
  -Чекала? -Лукаво поцікавився хлопець, -Пробач, що не відкликався, доводилось вирішувати певні справи. 
  -Ти обіцяв про монстрів розказати, -Заглянула йому у вічі дівчинка. 
  -Ти зараз зовсім як моя молодша сестра, -Розсміявся хлопець, але чомусь одразу похмурнів.  
  Ліка поглянула на його втомлений та розтріпаний вигляд, критичним поглядом пройшлась по заплутаному довжелезному волоссю.  
  -Давай, я тебе заплету поки ти розповідати будеш, -Запропонувала дівчинка, а на столі вже з’явилися тарілки з печивом та чашки з кавою. 
  -А що розповідати? Не думаю, що вам чогось не розказали на лекціях, -Юрджин слухняно сів на крісло.  
  -А мене от Михайлович намагався вбити, -Спокійно сказала Ліка, створивши в повітрі гребінець.  
  -Що?! -Закашлявся Юрджин.  
  -Ну не зовсім так.. -Дівчина зосереджено розчісувала довге волосся та переказувала історію, що трапилась на лекції з Едуардом Михайловичем.  
  -Знаєш, а він колись був зовсім іншим, -Задумливо протягнув юнак.  
  -Так? -Здивувалась Ліка. 
  -Ти не повіриш, але він був добрим.  
  -Не повір’ю, -Хмикнула дівчинка.  
  -В часи моєї молодості, коли сонце світило яскравіше, а трава була зеленіша, -Жартівливо розпочав хлопець, -Едуард Михайлович був добрим, спочатку він відважно боровся зі злом, але потім закохався і замість роботи на департамент вирішив одружитись та влаштуватись на роботу викладача, -Юрко здавалось розказував якусь нереальну казку, а спокійний тон змушував слухати і слухати, -Колись він завжди посміхався, часто жартував і розповідав різні історії з власного життя на лекціях, а одразу після закінчення робочого дня, до нього часто заходила красуня дружина. Любились страшно, -Хлопець посміхнувся ніби занурившись у спогади, -А потім в нього народився син.  
  -В нього є син?! -Ліка не втримала здивованого викрику.  
  -Є, -Розсміявся Юрджин, -От, а потім його дружину вбили, кінець, -Серйозно завершив юнак. 
  -О, мені так шкода.. -Ліка якраз завершила заплітати складне плетіння коси. 
  -В наших світах таке часто трапляється, -Похмуро відгукнувся хлопець, -Але краще не думай про це, в кожного свої випробування і складнощі.  
  -Все одно якось сумно, -Відгукнулась дівчинка.  
  -Веселого теж було багато, -Посміхнувся хлопець, -Едуард був куратором нашої групи, оскільки дня нього ми були першою групою, то він настільки хвилювався за нас, що буквально сам виконував всі наші завдання, -В голосі хлопця грали смішинки.  
  -Розкажи детальніше, -Захоплено попросила Ліка.  
  За веселими історіями і розмовами, дівчинка навіть не помітила, коли вже наступив ранок наступного дня.