Розділ 16

-Звідки?! Звідки на ній прокляття темного?! -Міряла нервовими кроками, простору кімнату Роксана. 

   -Заспокойся, ми з’ясуємо, -Тихо, але твердо кинула Анна.

   Роксана поглянула на бліде, виснажене обличчя учениці. Зараз Ліка спокійно спала, але ще годину назад її рятували цілителі. Жінка стиснула кулаки і нервово присіла в крісло біля ліжка. 

   -Тобі б про себе подумати, -Докорила їй сестра. 

   -Повбивала б їх всіх, -Скривилась Роксана провівши рукою по короткому, червоному волоссі. 

   -Ага, це я зрозуміла як тільки ти накинулась на Едуарда і Степана, -Хіхікнула Анна, -Звинувачувати директора МУТС у непрофесійності, це звісно круто, але тебе вже збирались насильно напоїти заспокійливим. 

   -Насильно? Мене? -Розплилась в лукавій посмішці жінка. 

   -Тому і продовжували вислуховувати твої претензії, -Повела плечем Анна. 

   -Тепер всі дізнаються про її дар, -Втомлено протягнула Роксана.

   -Будемо вирішувати проблеми по мірі їх надходження, як тобі ідея поїхати в ту віллу біля моря? -Анна, що весь цей час тримала маленьку руку дівчинки, обернулась до сестри.

   -І паралельно з’ясувати хто хоче її смерті? 

   -Так, -Кивнула Анна, -Очевидно, що напад на тебе був зроблений лише, щоб ти відволіклась і не помітила вчасно прокляття на дівчині. Отже, швидше за все тебе і далі намагатимуться прибрати з дороги. 

   -Ворогом менше, ворогом більше, -Байдужо протягнула у відповідь жінка. Вона підійшла до ліжка, провела рукою по чорному узору на лівій руці учениці і скривилась в гіркому розумінні. Роксана звинувачувала себе, корила, що проґавила і не розуміла, як тільки могла не лише допустити подібне, а й пропустити повз свій пильний погляд.

   -Досить, -Підійшла до сестри і поклала руку на її плече Анна, -Зараз не час. Спочатку вороги, потім страждання і муки совісті. 

   -В нас прорив, штаб запрошує вашу допомогу, -Роздався чоловічий голос зі софону.

   -Маркус? Вже солдат штабу? Він ж лише недавно випустився, -Здивовано підняла брову Анна, спізнавши юнацький голос.

   -Угу, -Буркнула Роксана, перед тим як активувати портал.

*

   -Прикликала арму на першому курсі, кажеш? -Вдоволено протягнув чоловічий голос, -Це може бути проривом у нашій справі синку, -Вперше за довгий час Макс чув у строгому голосі батька, вдоволені нотки. 

   -Так, вона самотужки вбила духа дев’ятого класу, -Сухо кинув хлопець. 

   -Добре.. дуже добре, -Знову лячний задоволений голос, що викликав табун мурах по шкірі, -Слідкуй за нею. 

   -Не думаю, що вона щось знає, а як знає то навряд чи розкаже, -Спробував заперечити підліток.

   -А ти зроби, щоб вона захотіла розказати, -В голосі зазвучала сталь, але вже через секунду чоловік продовжив оманливо солодким голосом, -Ох, синку.. Чи мені тебе вчити? Ти вмієш закохувати в себе і дізнаватись потрібну інформацію, згадай тільки доньку восьмого радника, що так слухняно розповіла нам про всі плани її батька та прихильників розділяючих його погляди.

   -Зрозумів, -Хлопець стиснув кулаки. 

   -Тоді чекаю від тебе хороших новин. 

   -Тихої ночі, батьку.

   Екран софону погаснув, залишивши хлопця на самоті. Нервово стиснені кулаки, міцно зімкнуті, побілівші губи і погляд повний ненависті. На секунду здалось, що у чорних очах заграли карамельні, хижі нотки чи то справа була лише у грі освітлення.

   -Я помщусь, обов’язково помщусь, -Хрипло видавив, жагучу обіцянку, хлопець.