Чай з кавоваром

Хлопець не надто здивувався, коли ні о двадцятій, ні о двадцятій п’ятнадцять, ні о двадцятій тридцять Лальєн так і не з'явилася біля кав'ярні. Однак він чекав цілих сорок хвилин. І лише коли надія поступилася нарешті місцем здоровому глузду, пішов геть. Недалеко, а лише до Нереко — вирішив завершити свій дивовижний день там, де починав. Господар кав'ярні вже відпустив усіх офіціантів і сам сів за центральним столиком з великою чашкою жасминового чаю. Ендрю збирався вибачатися, що потривожив його (хоча до закриття ще залишалось трохи часу), але Нереко розвіяв його наміри теплою щирою посмішкою.

— Я чекав разом з тобою, — сказав він і підвівшись з-за столу, попрямував до свого робочого місця, — Будеш чай? За рахунок закладу, — ще одна тепла посмішка.
— Не відмовлюся, — Ендрю сів за його столик. — Шкода, у Вас не знайти нічого, міцнішого за чифір.

— Я додам тобі пару листочків м'яти — це трохи заспокоїть, — Нереко повернувся за стіл з великою, як у нього самого чашкою, і білим порцеляновим заварником. Він сів навпроти і пильно подивився на Ендрю: — Впевнений, ти хороший хлопець, — сказав він. — І сильний. Такий їй і потрібен, — його світло-блакитні очі виглядали трохи неприродно на смаглявому італійському обличчі, та ще й у поєднанні зі смоляними грецькими кучерями. Напевно, саме цей етномікс надавав якоїсь чарівності зовнішності Нереко.

— Вона завжди приходить так рано вранці? — спитав Ендрю.
Ніхто з них чомусь не називав дівчину на ім'я, ніби Лальєн могла б почути, що про неї говорять.
— Так, сім годин — її звичайний час, — кивнув чоловік, неквапно відпивши ковток. — Але, боюся, через тебе вона сюди завтра не з'явиться. Або прийде тоді, коли ти не зможеш вирахувати її прихід.

Ендрю не переставав дивуватися живому блиску молодості в очах Нереко, якому, напевно, було вже не менше шістдесяти років. На обличчі його лежало зовсім небагато зморшок — лише ті, що залишила звичка часто й широко посміхатися. Але ось у темних кучерях пасма де-не-де поблискували сріблом.
— Вона розмовляє з Вами? — спитав Ендрю.
— Розмовляє, — кивнув Нереко. — Зовсім небагато, проте й це більше, ніж трапляється почути від неї іншим чоловікам.

— Думаю, у Вас дар викликати довіру, — Ендрю сам дивувався, наскільки близьким уже здавався йому Нереко. Адже він зовсім нічого не знав про нього, лише говорив про себе. Точніше про те, що його хвилювало.
— Я просто розмовляю з ними. Нічого понад, — скромно помітив кавовар, який все більше був схожий Ендрю на якогось казкового східного чарівника. Бракувало тільки яскравого тюрбану та довгої бороди.

— Мені теж це допомагає, — Ендрю налив собі трав'яного чаю із заварника. І чи запах м'яти, чи заспокійливий вигляд і голос Нереко, чи все це разом уже значно заспокоїли його. Він перестав чути, як високо підстрибує в ньому серце від нетерпіння, як у голові одна за одною проносяться малоприємні думки:
"Не прийде"
"Навіщо ти їй?"
«Ось бачиш, її немає!»
«Ну й дурень ти!»
Тепер весь простір усередині його та зовні заповнював аромат м'яти, чебрецю та шипшини.

— Але з нею... Як це може допомогти, якщо вона не прийшла поговорити? І в кожному слові їй чується прихована загроза. У кожному комоліенті — підступний умисел.
— Розмов у вас і вранці було достатньо, — сказав Нереко. — І буде ще чимало, — він підвівся і попрямував до вхідних дверей, перевернув табличку на сlouse і клацнув замком. — Вона навчиться сприймати твої слова інакше.
Ендрю зосередив погляд на золотистому чаї. Йому здавалося, він точнісінько такого ж кольору, як очі Лальєн.

— Тобі нелегко прийдеться, — Нереко повернувся за стіл. — Це поранене звірятко, воно буде наїжачуватися і огризатися навіть тоді, коли до нього тягнуться, щоб погладити. Такий інстинкт самозахисту виробляється не від одного удару. Їх потрібні десятки.
— Вона розповідала вам про своє минуле? — спитав Ендрю. — Про своє життя до університету?
— Сліди того минулого вже практично згладилися, — Нереко провів долонею над своєю чашкою, підкріплюючи цим жестом свої слова та магічну атмосферу, яка буквально поширювалася від нього.

З цієї відповіді можна було зрозуміти небагато: або Лальєн справді ходить до нього на сповіді вранці, або він дізнався про її минуле з якогось іншого джерела. Від Марка, наприклад, або теж покопався в Інтернеті.
— Але події минулої осені — ще ні, — продовжував Нереко. — І ти сьогодні зачепив рану, яка ще не зарубцювалася. Не гнівайся, я трохи чув вашу розмову.

"Хто б сумнівався?" — подумав Ендрю. Але це не дратувало його, швидше навіть тішило, адже у нього з'явився спільник, який, можливо, допоможе йому підібратися ближче до Лальєна.
— Минулої осені? —перепитав хлопець. — Я так зрозумів, що вогонь скандалу загасили на самому початку. І потім про нього дуже швидко забули. Марк казав, вона просто посміялася з його провального шантажу.

— Так усе й було, — ствердно кивнув Нереко. — Для всіх, окрім неї самої. Дівчата взагалі схильні переживати набагато гостріше кожну подію, яку чоловіки вважають просто дрібницею. Вони можуть місяць ображатися на тебе через недоречне (на їх погляд) зауваження, або, якщо навпаки, ти не помітив щось, що вони хотіли підкреслити, продемонструвати. Вони можуть цілодобово безперервно плакати про хлопця, який їх не помічає, звинувачувати його в безсердечності, при цьому не звертаючи уваги на те, як розбивають серця своїх шанувальників. Я вже знаю, Ендрю, сам виростив двох доньок.

— Має вона одну дивну звичку, — після довгої паузи продовжив Нереко, — любить складати журавликів-орігамі з усього, що трапляється їй під руку.
Ендрю здивувався, як не помітив їх раніше. Зроблені з серветок, кольорового паперу, поцяткованих дрібними друкарськими літерами газетних аркушів, вони кружляли на тонких нитках над стійкою з кавоварками і йшли далі, до стіни дерев'яних поличок, заставлених великими, маленькими і крихітними чашками.