Гравітація — ще те стерво

У Лальєн було двоє головних кандидатів на роль Анонімуса: Марк і Жак. Або, можливо, якимось чином причетний до цього Ендрю. Або якась божевільна, закохана в Ендрю, яка хотіла, щоб вони з Лальєн розлучилися. Хіба мало в театральній трупі дивакуватих дівчат? Або нова дівчина Марка в такий спосіб намагалася показати свою перемогу. Може, це навіть не одна людина. Варто було серйозно задуматися про викриття Анонімуса — Лальєн підозрювала майже кожного. Вона надивилася «Милих ошуканок», сподіваючись знайти підказку в цьому серіалі — там чотирьох подруг теж переслідував агресивний сталкер. Але ефект був зворотним – у неї розвинулася параноя, а не логічне мислення. І все-таки, історія вигаданого Сарою Шепард А допомогла Лальєн відчувати себе не найпереслідуванішою дівчиною на світі. Зрештою, нічого страшного поки що не сталося ні з нею, ні з її друзями. Повідомлення були лякаючими і значно псували дівчині настрій, але не більше.

Сторінку переслідувача у Facebook було підписано Dr. Анонімус. Фото профілю — знімок Х'ю Лорі зі шприцем. І більше зовсім ніякої інформації. Лальєн відчайдушно намагалася знайти хоч якийсь натяк на справжнє ім'я, але вся її дедукція та індукція в один голос кричали, що вихідної інформації надто мало для цього.
Єдиним очевидним призначенням сторінки Доктора Анонімус було стежити та діставати. І він її дістав. Вона свідомо здавала позиції, вилучивши свою сторінку. А тепер думала змінити номер мобільного. Але видалення сторінки можна було ще якось пояснити Ендрю — вона сказала йому, що у Facebook для неї немає нічого цікавого, її формат — Instagram. А от зміна номера... Їй не хотілося розповідати йому про все. Вона знала, що в них із Марком і так вибухонебезпечні стосунки. А вони ж все ще були сусідами по кімнаті. 
— Знаєш, я от подумала, може це взагалі не хлопець, — підкинула Мелісса нову версію наступного ранку. — Просто те листування у Марка… Не знаю, як на мене питання були наче то дівчина писала.

— Якщо тільки якийсь хлопець не намагався писати так, щоб це виглядало по-жіночому, — попри всі свої припущення, Лальєн абсолютно точно знала, що крім самої Мелі не було більше дівчат, які знали б про них із Марком настільки багато. Якщо тільки Марк із кимось не поділився. І якщо тільки Анонімус – не сама Мелі. Останнє було аж надто параноїдальним припущенням. Мелісса – щаслива дівчина, яка зустрічається з красенем-баскетболістом, в неї все добре з навчанням, і взагалі наче ніде ніяких проблем. Навіщо ж по всіх пунктах абсолютно щасливій дівчині діставати найкращу подругу? Крім того, вчора вона була абсолютно непідробно здивована та заінтригована. Та й лежала на сусідньому ліжку щоразу, коли приходили смс-ки від Анонімуса. 
— А якщо Марк сам пише під ніком Dr. Anonimus? — після хвилинної мовчанки видала подруга.
— Про це я теж думала, — зізналася Лальєн. — Але мотив… У чому сенс?

— Та сенс очевидний! — Мелі підскочила з ліжка, наче її виштовхнула звідти величезна пружина. — Він знає, що написане ним хоч якимось чином тебе зачіпає, — вона почала носитися по кімнаті, збираючи в сумку хаотично розкидані по кімнаті речі.  — От ти швидко вчора заснула? Навряд чи.
Лальєн кивнула. Так, вона крутилася в ліжку до початку четвертої, поки сон нарешті-таки не взяв гору над спробами скласти всі шматочки строкатої мозаїки смс-ок та спогадів про два минулорічні освідчення в коханні в єдиний пазл, який мав стати портретом Анонімуса. Але в неї не виходив не те що портрет, а навіть приблизного фоторобот.
— І чого ти сидиш? Ми хіба вже не запізнюємося? — Мелі кинула несхвальний погляд на подругу, яка застигла на постелі в позі Будди.
— Запізнюємося, — погодилася вона, і, неначе ламаючи якісь внутрішні бар'єри, теж вибралася з ліжка.

Спізнюватися було їхньою улюбленою справою вранці. І неважливо, хто о котрій прокидався. Але Лальєн зазвичай не піддавалася паніці, в якій металася сусідка. Сумка в неї завжди була заздалегідь зібрана, одяг висів випрасуваним, а снідала вона ще о сьомій у Нереко (за виключенням цього ранку). Залишалося тільки прийняти душ, одягнутися і надати волоссю пристойний вигляд. Макіяж зранку вона вважала зайвою витратою часу. 
Перед першою лекцією Лальєн лише на хвилинку встигла побачитися з Ендрю.
— Коли будеш вільна? — спитав він.
— Близько третьої по обіді, — після короткого уявного підрахунку всіх занять і часу, щоб переодягтися, відповіла дівчина.
— У мене до п'ятої репетиція. Зайдеш? — Він уже не вперше запрошував її.
— О, н-ні, — тихо запротестувала Лальєн, — не хочу спойлерів. Краще потерплю до прем'єри.
— Які спойлери? Цей сюжет усі знають з дитинства, — Ендрю ніколи не мирився з її відмовками, але й переконати свою дівчину відвідати закулісся університетського театру йому теж не вдавалося.
— Я в дитинстві читала тільки глянець, — Лальєн змахнула віями, зображаючи ляльку. — Книжки тільки зараз відкриваю для себе.

— Ми вже в аудиторії маємо бути! — Руел, який пронісся повз, схопив дівчину за руку і поніс із собою, подібно урагану.
Побачивши цю величезну фігуру, з руками Халка, важко було уявити, як він у майбутньому проводитиме сеанси психотерапії.
— Потім поцілуєтесь, — крикнув він Ендрю.
— Та ще ж ..., — хотіла обуритися Лальєн, але глянувши на екран смартфона залишалося сказати тільки: "А, вже немає п'яти хвилин".
Вільних хвилин не було, а от нове повідомлення світилося маленькою іконкою вгорі екрана. Лальєн, як завжди, сіла поруч з Руелом на одному з верхніх рядів. Молодий викладач у чорній сорочці з болюче строкатою краваткою вже розпочинав свою лекцію, вказуючи на різнокольорові діаграми. Дівчина не могла зараз слухати його, не могла нічого сприймати. Вона відчувала лише те, наскільки швидко і голосно почало битися її серце, наскільки пришвидшилося дихання і як трусилися пальці. Та вона все тягла з відкриттям повідомлення. Дістала з рюкзака блокнот, олівець і ручку, розклала це все у себе на колінах, і лише потім, прикривши смартфон листом паперу, подивилася.
«Немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту».