З Хаосу в Космос

Лальєн не панікувала, та вона абсолютно не продумала сценарій, в якому опинеться на задньому сидінні в автомобілі Жака без жодної реалістичної можливості вибратися звідти. 

"Він не зможе вивезти мене з країни, — подумки втішала себе вона. — В мене навіть паспорта при собі немає. Треба просто дочекатися, коли ми зустрінемо когось. На заправці чи хай вже навіть на кордоні. Як довго туди їхати?"

Жак продовжував розповідати про свої романтичні плани на їхнє спільне майбутнє, та вони вже звучали для Лальєн як нерозбірлива фонова музика. Після оптимістичних думок про допомогу когось зустрічного, вона уявила найгірший сценарій. Жак міг провести її в іншу країну через якесь таємне дике місце. Без сумнівів, воно існувало, інакше звідки б у Швейцарії час від часу з'являлися нелегали. Або це буде приховане відділення в якомусь транспорті. Цей божевільний також міг підготувати для неї липові документи. І як тоді, будучи під чужим ім'ям в чужій країні, вона доведе, що її викрали? Незаконне перетинання кордону й підробні документи — це звинувачення, яке тягне на серйозний термін ув'язнення. 

Різкий звук гальм і вижчання шин змусили її затулити вуха руками й пригнутися нижче спинки переднього сидіння. Попри це Лальєн почула, що Жак вийшов з авто, почула чоловічі голоси ззовні. Щось відбувалося, не бійка, але щось відбувалося. Вона ж не могла змусити себе розігнутися, щоб хоч визирнути над сидінням. 

Дверцята біля неї відчинилися й дівчина побачила того, кого зовсім не очікувала — Нереко. В неї було проскочила думка, що це Ендрю якось здогадався про все й наздогнав Жака, але ні, це був її друг-кав'яр.

Лальєн обійняла його, і, несподівано для самої себе, розплакалася. Не могла сказати й слова через сльози, які лилися і лились. 

— Все добре, — кілька разів поспіль повторив Нереко, розтираючи холодні руки дівчини. — Ми повертаємось в наше студ-містечко. А Жак поїде собі далі. І ви більше не зустрінетесь. 

— Що Ви йому сказали? — Лальєн нарешті відновила здатність говорити. 

— Ти не дізнаєшся, — старий добрий прищур очей. — Ніхто не дізнається. Це частина нашої з Жаком угоди. Він просто зникне. 

— Але звідки у Вас щось, що змусило його зникнути? — дівчина обернулася — автомобіля Жака вже не було поряд. 

Натомість вона побачила інше — оливковий ретро-автомобіль Нереко. А за кермом — ще одна несподіванка — Марк. 

— Він що тут робить? — насторожилась вона.

— Для початку — розповів мені, який компромат може зупинити Жака. Це дещо не про нього самого, а про його сім'ю. Могло, до речі, не спрацювати, якби він виявився соціопатом, якому плювати на репутацію рідних. Але, як бачиш, допомогло. Ходімо в автомобіль, — Нереко м'яко обійняв лальєн за спину й направив у сторону своєї "Оливки".

— Привіт, — дівчина першою привіталася з водієм. — Дякую, Марк. Вам обом дякую, — вона перевела погляд на Нереко.

— Сподіваюсь, тепер ти не будеш ненавидіти мене до кінця життя, — незрозуміло було, Марк питає чи стверджує. В будь-якому разі, голос його звучав звично самовдоволено. 

— Як ви знайшли нас? — замість відповіді спитала Лальєн. 

— Твій журавлик, — одразу розкрив карти Нереко. — Звичайно, я прочитав його. Хотів розказати Ендрю, та першим до мене зайшов Марк. Ми зійшлися у думці, що після викриття, Жак (інших варіантів на роль твого сталкера не залишалось) захоче тебе кудись вивезти. Пильнували біля того місця, де паркова стежина виходить до траси. Але не надто близько. Ще й "Оливка" трохи забуксувала в траві у найвідповідальніший момент. Тож Жак встиг проїхати це аж стільки. Та все позаду, ми повертаємось, — підбадьорливо підморгнув він.

Найскладнішим, що залишалося зробити Лальєн, аби остаточно виплутатися з кошмару, створеного Жаком, — помиритися з Ендрю. В цьому Марк теж несподівано добровільно допоміг їй. Він розказав сусіду про викрадення Лальєн. Тож їй самій залишалося лише викласти передісторію. Звичайно, Ендрю зрозумів, чому вона так боялася за нього, що вирішила покинути. Але їх з Лальєн воз'єднання не відбулося в один щасливий момент відкриття істини. Вони наче починали з початку. Тільки тепер дівчина була активнішою стороною — частіше писала, запрошувала кудись вийти. Зрештою, ці половинки розбитого кохання таки з'єдналися. Але не без тріщин.

У свій передостанній вечір в університеті Ендрю та Лальєн просиділи у Нереко години чотири. Вони слухали історії з його життя, про яке він розповідав нечасто і неохоче, але цього разу слова лилися з нього невичерпним потоком. Лальєн намагалася вивчити кожну лінію на обличчі кавовара, кожну волосину на його голові, кожен рух м'язів його рук, коли він знімав з полиць порожні чашки, а потім ставив на стійку вже наповнені чимось гарячим і ароматним. Вона хотіла вивчити його в найдрібніших деталях, щоб зуміти зберегти у своїй пам'яті, і потім колись розповідати про чарівника Нереко своїм дітям, а може навіть і онукам.
Ендрю разів сто того вечора запрошував кавовара до них в Україну. Але Нереко наполегливо повторював, що своє вже від'їздив і більше не вирушить нікуди, далі за Цюріх. Та й то лише тому, що там жила одна з його дочок, яка сама до батька приїжджала вкрай рідко.
— Тоді ми приїжджатимемо дуже часто, — сказала Лальєн.
— Приїжджайте, — усміхнувся старий, не дуже повіривши її словам. — За ці роки ви теж наче стали моїми дітьми.
— А ти — нашим другим батьком, — обійняв старого хлопець.
Того ж самого прощального вечора Ендрю отримав довге повідомлення від Рема:
«Андрюха, друже, радий повідомити, що моя найбільша мрія нарешті втілилася в життя. Ми з Ані запрошуємо вас із Лалі до себе на острів. У нього ще немає назви, тому точну адресу вказати не можу. 29-го червня о шостій ранку за вами приїде людина, яка займеться доставкою вас до нас».