Таємне завдання

Глава 7

У приймальні їх привітно зустріла секретарка у строгих прямокутних окулярах, з-під яких зацікавлено дивилися карі очі наповнені добротою. На вигляд її було за сорок, але у густому каштановому волоссі не було жодної сивої волосинки, що свідчило про уважність жінки до власного зовнішнього вигляду та часте відвідування перукарні. Стас нахабно пройшов повз неї, недбало кивнув і відчинив двері у сусідній кабінет. Анна тихо привіталася й крокуючи слідом, зайшла до просторої кімнати.

Андрій сидів та активно натискав клавіші свого комп`ютера. Побачивши незваних гостей, одразу нахмурив брови. Він навіть не вдавав, що радий їхньому візиту та пропалив Анну ненависним поглядом. Її щоки вмить загорілися легкими жаринками, а до голови прилинула гаряча кров. Вона настільки зашарілася від уваги шоколадних очей, що майже забула навіщо прийшла. Голос Стаса трохи протверезив затуманений чарами Андрія, розум.

- Брате! Ми з моєю нареченою прийшли запросити тебе на обід. Приєднаєшся до нас?

Андрій, наче знав про наміри Анни, вперто не відводив від неї погляду. Він розслаблено відкинувся на спинку крісла та склав руки у замок, примостивши їх на живіт.

- Змушений відмовитися від цієї заманливої пропозиції. У мене обід з клієнтом.

Дівчину дуже зацікавило ім`я того клієнта. Адже, можливо, це був їхній постачальник. Звичайно такі справи при ній ніхто не обговорював би, але хоча б з`явився підозрюваний. Навіть не обдумавши свої слова, на одному подиху випалила:

- Можливо ми пообідаємо з вами? Як мені відомо у невимушеній атмосфері справи вирішуються краще.

Від того як на Анну поглянули обоє чоловіків, їй стало ніяково. Хоч і переконувала себе, доведе їхню провину і більше ніколи не зустріне цих альфа-самців, проте вдавати не дуже розумну дівчину було нестерпно. Андрій підвівся зі стільця та повільними кроками наближався до Анни.

- У мене краща ідея. Приходьте сьогодні в маєток на вечерю. Матір буде рада  такій гості, а заразом обговорите і весілля, і сімейне життя.

Від тону розмови, дівчина зрозуміла – цей підступний лис щось задумав й додаткова хвиля тепла підібралася до голови. Всупереч своїм бажанням, вона не відводила погляду, намагалася поводитися природно. Свої вуста натягнула у вимушеній та нещирій посмішці.

- Із задоволенням! Звісно, якщо в тебе немає того упередженого ставлення до мене як при першій нашій зустрічі.

- Є і воно нікуди не поділося, але ти можеш запевнити мене у протилежному, а зараз вибачте, мені час іти.

Чоловік явно хотів їх якнайшвидше спекатися і навіть не приховував цього. Андрій пройшов повз дівчину й відчинив двері. Помахом руки мовчки запросив покинути свої апартаменти. Анна, вражена такою чесністю, зрозуміла – сьогодні марно зайшла до його кабінету, у неї не вийде поставити прослуховувальний пристрій. Думка про те, що їй доведеться ще раз навідуватися сюди, була неприємною. Щоб уникнути майбутнього візиту, вирішила спробувати схитрувати. Ніби випадково чорна сумочка упала з її плеча на підлогу.

- Ой, я буваю така незграбна, – Анна нахилилася та повільно підіймати свій легкий багаж, краєм ока стежачи за Смарзалюками. На щастя їхню увагу відвернула секретарка:

- Щось трапилося? Викликати прибиральницю?

- Не потрібно, моя гостя всього лише впустила сумочку, – у голосі Андрія відчувалося невдоволення. Анна випросталася та одягнула на обличчя широку посмішку:

- Буває! Вдалої зустрічі й до вечора.

Вона оминула насупленого чоловіка та задоволена вийшла з кабінету. Причина для радості у неї була. Тих декількох секунд, коли Смарзалюки не дивилися на неї, їй вистачило, щоб непомітно кинути жучка у великий та пишний вазон пальми. Сподівалася, що прибиральниця не часто його поливає і в оперативників вийде підслухати цікаву розмову.

Забувши про смачнючу каву, яку зробила Людочка, Анна одразу попрямувала у кафе, тримаючи Стаса за руку. Поки чоловік теревенив не замовкаючи, Анна перебувала у своїх роздумах. Не хотілося зустрічатися з його прекрасною сім’єю, але відмовитися не могла. Чим менше часу залишалося до вечора, тим більшим ставало бажання залишитися вдома. Її тіло досі обпікала хвиля полум’я при згадці про Андрія. Його суворий погляд, зціплені губи, нахмурені брови – ніщо не вказувало на приязність цього чоловіка. Здавалося в будь-яку мить він її викриє. Але у цих строгих рисах обличчя було щось притягуюче та магнетичне.

Стас забрав її з квартири та на своєму розкішному авто відвіз до будинку. Уже за звичкою, на порозі їх зустріла матір, складалося враження, що вона виглядала у вікна своїх гостей. Сільва, одразу полонила Анну у привітні обійми та поцілувала у щічку:

- Дорогенька, я така рада, що ти прийшла. Не ображайся на нас за той випадок, Андрій не правильно висловив свою думку.

Дівчина знала – Смарзалюк старший якраз сказав те, що думав. Він подобався їй своєю прямотою та відвертістю. Анна вирішила грати роль невинної та не дуже розумної овечки. Вона мило посміхнулася:

- Не переймайтеся, Андрій же вибачився, тому все добре.

Вони одразу пройшли до столової, де вже був святково накритий стіл. Ідеальне сервування, білосніжна скатертина та випрасувані серветки створювали відчуття маленької помпезності. Дзвінкий стук підборів змусив Анну розвернутися туди, звідки надходило джерело шуму. До кімнати увійшла Поліна. Одягнена у коротку сукню з квітковим принтом вона робила повільні кроки на височенних підборах босоніжків. Дивувало, навіщо ходити по будинку у такому незручному взутті, але, як вирішила Анна, у багатих свої дивацтва.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше