Розділ 5 (3).

Біла Королева і Король під’їжджали до палацу. В їхній голові роїлися думки, як вони це скажуть своїй дочці. Карету трясло на кам’янистій дорозі. Фіра та Селі сиділи навпроти короля й королеви. Фіра думала про Еліну та її майбутнє весілля. Звичайно, принцесі не кортіло виходити заміж за принца Чорного Королівства. 

   Карета виїхала на пагорб біля палацу, після чого швидко покотилася з нього. В короля було зосереджене обличчя. Ну от чому він не послухав дружину і не придумав щось інше? Він міг би віддати Чорному Королю частину своїх земель. Але вже є те, що є, і змінити цього він не міг. Гідність і гордість були вище його сім’ї та людських чеснот. 

   Раптом вони зупинилися. Кучер відкрив дверцята карети й Селі та Фіра вистрибнули першими, їх підтримав сильний плавець риби. Король вийшов наступним та подав руку Білій Королеві. Вона граційно спустилася на піщану доріжку. 

   До тронної зали усі йшли мовчки. Повітря було ніби просякнуте неспокоєм та хвилюванням. Важкий стукіт каблуків збільшував відчуття. 

 - Покличте принцесу Еліну, - докинула королева фрейлінам, швидко ступаючи мармуровою підлогою до трону. Вона важко опустилася на трон. Король сів коло неї. Селі та Фіра стали коло них, розправляючи довгі поли суконь.

   Двері розчинилися і до зали зайшла принцеса. Її білі кучері спадали на плечі, темно-зелені очі горіли цікавістю та прихованим стирахом. Вона була у незмінній білій сукні, що торкалася підлоги своїми довгими полами. На голові Еліни сяяла маленька корона.

- Ви кликали мене, матінко. - мовила принцеса. 

- Послухай,-зразу почала королева. Вона вирішила не зволікати із довгими вступними промовами. - Ти повинна вийти заміж за принца Чорного Королівства. Ми домовилися, але це на певний час,-додала королева, побачивши на очах в Еліни сльози. 

- Як ви могли зі мною так поступити?-принцесина цікавість перетворювалася в обурення. Із щік дівчини спадали важкі сльозини. - Чому ви не порадились зі мною? 

- Еліно, - король намагався заспокоїти доньку. - Це лише на деякий час. Коли все закінчиться, ми заберемо тебе. 

- Моє майбутнє варте цих двох бовдурів! - мало не кричала принцеса. - Вони з’явилися хтозна звідки! Чи вам не однаково на мою долю? У Чорному Палаці зі мною можуть зробити все, що завгодно!

- Еліно, - тихо мовила королева, розуміючи, що вже не в силах щось зробити. Але король перебив її:

- Еліно, таким було наше рішення. Тобі доведеться поїхати у Чорний Палац. Тому ти зробиш це, адже так потрібно. - голос короля був холодним та категоричним. 

- Але… - почала дівчина, у її голосі звучали нотки розпачу. 

- Жодних “але”. - відрізав король. 

   Еліна лише ображено подивилася на батьків та швидким кроком вийшла з зали. Її туфлі дзвінко ступали мармуровою підлогою, ще довго нагадуючи присутнім у залі про сварку, яка щойно відбулася, а згодом зовсім стихли. 

   Як вони могли так поступити з нею! Еліна ображено притримувала поділ сукні, що жахливо шурхотіла. У свої сімнадцять років Еліні здавалося, ніби майбутнє усеньке у її руках, що лише вчора вона була дитиною, кволою та безпомічною. Але тепер вона буде розумнішою і кращою. Часи міняються завжди, а з ними і життя. Вона уже самостійна дівчина, що може прийняти рішення сама. 

   Але у кожного в житті бувають різні ситуації, які можуть зіпсувати все. Вони спустошують людину і не дозволяють іти далі. Не потрібно зупинятися, потрібно переступати і прямувати уперед. Сильна людина може  це зробити без проблем. В інших виникають труднощі, з якими вони намагаються впоратися. Кожен вважає себе сильним, але це не нам вирішувати - це вирішить життя. І коли людина проходить через все - тоді вона справді живе.

   Прийшовши до своєї кімнати, Еліна замкнула двері на ключ й опустилася на ліжко, вкрите напів-прозорим балдахіном, а тоді гірко заплакала. Образа витискала з неї сльози й вони лилися рікою. Подушка, в яку дівчина вперлася обличчям, була вся мокра від її сліз. Душевний біль душив її, боляче стискаючи горло. Вона нічого не могла з собою зробити, як би не намагалася припинити потік сліз. 

   Коли врешті-решт їй полегшало й сльози закінчилися, Еліна витерла очі мокрими руками й мимоволі глянула у величезне дзеркало в золотистій рамі, коло якого вона щоранку чепурилася. Із дзеркальної гладіні на неї дивилася заплакана дівчина із червоним обличчям, закопилиною губою та із величезними синцями під очима. Від гордої, величної принцеси не лишилося й сліду. Волосся стирчало на всі боки й заплутувалося, а пишна сукня була зім’ята. 

   Усвідомивши, що виглядає зовсім не по-королівськи, Еліна заходилася вкладати волосся, розправляти поділ сукні й витирати очі. Вона поїде до цього принца у Чорний Палац, до свого нареченого, а у майбутньому - чоловіка. Ця думка гнітила й до горла почав підбиратися важкий клубок. Але Еліна змогла стримати себе й не заплакати. Може, він гарний? Хоча, якщо подивитися на його батьків, Чорний Король й Королева не виглядали красенями. Але як вона може судити, якщо жодного разу не бачила принца? До того ж, Еліна не знала його імені. “Ну нічого, - намагалася запевнити себе дівчина. - Познайомлюся із ним й про все дізнаюся.” 

   Як би не було важко це усвідомлювати, вона залишиться у Чорному Палаці одна-однісінька. Та її ж просто використали як заручницю! Ця думка була важкою, але Еліна знову стримала потік сліз. Голова нестерпно боліла й вона опустилася на мокрі подушки. 

   “Головне - дочекатися завтра, може, не все так погано” - намагалася втішити себе Еліна. У роті знову стало гірко. Може, батько дозволить їй узяти із собою когось із подруг. Але яких вона подруг мала в Білому Палаці? Хіба що інколи теревенила із таємними радницями, брат був жахливо нестерпним і завжди кидав у неї шпички й сміявся, а з фрейлінами Еліна не могла знайти спільної мови. Усі вони хотіли лише догодити принцесі, аби їх підвищили чи давали більшу платню. Вони постійно підлещувалися й дуже скоро Еліна зрозуміла, що подруг серед служниць не знайде. То, може, у Білому Палаці їй не так уже й добре жилося? Варто й справді щось змінити. Все зміниться на краще. Еліна намагалася запевнити себе, але згодом заснула від натиску важких думок.