Розділ 7 (1). День народження Фіри

Перед дівчатами постала величезна мармурова зала. Сьогодні, оскільки день був досить похмурий, тут увімкнули величезну золоту люстру на стелі, прикрашену блискучими діамантами й коштовними камінцями. Її довжелезні закручені гілки піднімалися догори, на самій верхівці красувалися квітки із скляними пелюстками, що мінилися різними кольорами. Усередині кожної квітки горів вогник, обрамлений невеличкою сферою із тонкого скла. Певно, у цій сфері було повітря, завдяки якому і горів вогник. Люстра кидала на мармурову підлогу кольорові відблиски, не лише освічуючи тронну залу, а й створюючи якусь святкову атмосферу. 

   На троні сидів Білий Король, сьогодні вбраний у ніжно-бежевий костюм. На його голові красувалася корона із довжелезними зубцями. Здавалося, корона має такий самий розмір, як і голова короля. 

   Трон королеви був пустий. Повелителька стояла біля вікна й вдивлялася у далечінь. Сукня її була легка й простора, не надто пишна, навпаки, дуже простого крою. Голову королеви обрамлювала діадема із трохи коротшими, ніж у короля, зубцями. На верхівці кожного зубця був діамант, який також кидав на підлогу срібні відблиски, додаючи залі звичної величі. Волосся королеви хвилями спадало на спину, аж до талії. 

   Петро і Славко стояли недалеко від трону. Здається, прихід дівчат вивів їх із задуми та змусив повернутися до реальності. 

  Фіра та Селі присіли у реверансі, підтримуючи поділи суконь. Цікаво, про що хотів поговорити Білий Король? Королеву ж розмова, здається, зовсім не цікавила: вона досі дивилася у вікно, навіть не повернувши голову, коли до тронної зали зайшли таємні

радниці.

   Білий Король повернув голову до хлопців, а потім поглянув на дівчат. Кілька митей він вивчав їх очима, не зводячи погляду. 

- Можливо, ми прийдемо пізніше, ваша величносте? - по-своєму зрозуміла його погляд Селі.

- Ні, ми уже збиралися йти, - швидко відповів Петро. Вони зі Славком вклонилися й вийшли з зали. Фірі чомусь здалося, ніби їм просто потрібна була причина, щоб чим швидше втекти. 

- Вітаю, дівчата, - мовив король, коли двері за хлопцями зачинилися. - Ми із королевою... - він глянув у бік дружини, яка досі стояла біля вікна, але після його слів розвернулася на каблуках своїх біло-срібних туфельок й уважним довгим поглядом подивилася королю у вічі. -  ...Хотіли б обговорити з вами деталі весілля принцеси та її переїзд до Чорного Палацу. - завершив він і знов поглянув на дівчат. Обличчя королеви при його словах помітно посмутніло. 

- Так, ваша величносте, - кивнула Селі. - Коло Білого Палацу я зустріла поштаря, який передав листа від Чорного Правителя. - Дівчина дістала із кишені своєї сукні, в якій, здається, могло поміститися що завгодно, конверт, зроблений із цупкого паперу. На ньому красувалася чорна печатка. Дівчина спритно розірвала конверт і витягнула з нього складений в четверо лист та кольорова листівка.

- “Дорогий свате! - почала читати Селі. Обличчя короля й королеви одразу скривилися. - Підготовка до весілля йде повним ходом, а, отже, принцеса Еліна уже може перебиратися у Чорний Палац. Весілля відбудеться через п’ять днів після того, як вам надійде цей лист, тож невістка уже може збирати речі. Звичайно, ми не забарилися із запрошенням, тож, згідно листівки, що вкладена разом із листом, ви і ваша дружина-полукровка можете бути присутніми на святі. Дуже сподіваємося, що ви не 

змінили свого рішення і все ж хочете із нами породичатися. Звичайно, ми, як батьки майбутнього подружжя, маємо подумати й над посагом для майбутніх молодят. Будемо дуже раді бачити вас на весіллі. Майбутні свати.” - Селі відвела погляд від листа і побачила кислі обличчя короля й королеви. 

- Краще узагалі не мати нікого, аніж таких сватів. - гидливо промовив Білий Король. - Але нехай поки що тішаться перемогою. Їхня поразка не за горами. 

- З цією медузою Горгоною іншого очікувати не можна. - відказала Біла Королева. 

- Цілком згоден, - підтримав дружину король. - Отож, через два дні Еліна поїду до Чорного Палацу. Як вона?

- Принцеса жодного разу не виходила зі своєї кімнати. - похитала головою Фіра. - Двері зачинені на ключ, інколи чуються схлипування та брязкіт від розбитого посуду. - дівчина закусила губу. - Ми приставили до її кімнати охорону, вони слідкують день і ніч. 

- Ви із нею говорили? - на обличчі короля проступили складки. 

- Принцеса ні з ким не хоче спілкуватися. - похитала головою Селі. - Лише каже, що сама нікуди не поїде і вимагає, щоб когось із її наближення відправили із нею. - додала Фіра. 

- Фредару небезпечно їхати у Чорний Палац, - розсудливо мовив король. - А ви потрібні нам. Скажіть, нехай візьме із собою кілька фрейлін та й заспокоїться. - ніби відмахнувся він. 

- Ми пропонували, але принцеса й чути про це не хоче, - зітхнула Селі. - Вона каже, що їй набридли підлабузливі дівчатка. 

- Про це подумаємо пізніше. - зітхнув кроль. - Зараз не час виконувати забаганки Еліни. Скажіть слугам, нехай підготують екіпаж для принцеси. Й прикрасьте трохи місто, все ж, Біле Королівство також святкує весілля. Нехай влаштують ярмарок, 

пісні й танці. Всі мають веселитися! До того ж, Фіро, в тебе скоро День народження, тож починайте святкувати вже від завтра. До речі, ти віддала меню придворним кухарям? - Король був дуже задоволений своїми розпорядженнями й відкинувся на спинку трону. 

-  Так, ваша величносте, - кивнула Фіра. 

- Придворний писар питав вас про доцільність цих законів, - Селі простягнула Білому Королю папери, які ще досі тримала у руках. 

- Ох, нехай поки що відпочине. Здається, він забагато працює, - Король без жодного зацікавлення передивився документи. - І скажіть йому, нехай забуде про підвищення податків. Це ж зовсім не дипломатично! Ми повинні знижувати їх, щоб виглядати заможнішими за Чорне Королівство, й робити вигляд, ніби у нас все гаразд, а не вимагати у простих містян гроші. Передасте писареві, що він може взяти відпустку. 

   Таємні радниці, посміхнувшись, закивали.