Таємниці чорних глибин

Розділ 9 (1). Погрози та розмови

Деміан постукав у двері тронної зали. Стук розійшовся коридорами луною, гулко відбиваючись від стін. Хлопець прочинив двері й увійшов досередини, намагаючись іти впевнено й рівно, але хвилювання все ж брало над ним гору. Навіщо його покликала матір? Невже вона дізналася про їхню сварку з цією пихатою принцесою?

   Посеред тронної зали стояла Чорна Королева. Вона була у пишній чорній сукні із довгими рукавами, яка була ніби посипана золотими блискітками, на голові королеви красувалася чорна корона із срібними стразами. Вона дивилася на сина, трохи схиливши голову і вп’явшись у нього чорними, мов ніч, очима. 

- Деміане, - простягнула вона, уважно дивлячись в очі принца. - Як пройшло знайомство з твоєю майбутньою дружиною? - Голос королеви був суворий, але в той же час у ньому відчувалася материнська любов та турбота. 

- Добре, матінко, - упевнено відповів принц. А що він ще міг сказати? Не розкаже ж про сварку з Еліною. 

- А от мені доповіли, що вона лишилася засмученою і довго плакала у своїх покоях, - мовила королева, підійшовши ще ближче до Деміана.

- Можливо, я їй не сподобався, - знизав плечима хлопець. - Це ж дівчата, вони завжди плачуть.

- Мені здається, тобі потрібно бути обережнішим та лагіднішим із нею, сину, - королева провела рукою по його чуприні. - Вона ж твоя наречена. 

- Так, але, відверто кажучи, вона мені не до вподоби. - Деміан подивився на Чорну Королеву і трохи відступив. 

- А хто тобі до вподоби? Служниці? - королева трохи суворо подивилася на сина. 

- Ні, але… - Деміан не знайшов, що сказати. Матір знала про його кохання до Аврори, але, навіть знаючи про їхні стосунки, вирішила одружити сина на іншій. Так, це його неймовірно злило, але зробити хлопець нічого не міг. 

- Сину, спробуй знайти до Еліни підхід. Вона ж дівчина. Думаю, ти чудово знаєш, як завоювати любов дівчат, і вчити цьому тебе не доведеться. Нам головне - мати козир, а вже потім за допомогою принцеси можна буде шантажувати Білого Короля. Коли вона нам не знадобиться, ви розійдетесь. Ти ж чудово це знаєш, навіщо сіяти ненависть між вами? Еліна, думаю, теж розумна дівчина і розуміє, що й до чого. Тому спробуй, аби сьогоднішня ситуація більше не повторювалась, гаразд? Я не хочу сварок. - королева узяла сина за підборіддя й зазирнула в очі. - Сподіваюсь, ти мене почув. - Вона відпустила Деміана й трохи відійшла. - Вибачся за сьогоднішній вчинок перед принцесою та спробуй завоювати її довіру. Підкори її. Покажи, що ти - принц цього королівства, що ти - головний, а не вона. Якщо не впораєшся, будеш покараний. Думаю, тобі б не дуже хотілося, аби батько дізнався про те, що ти образив гідність принцеси. 

   Деміан важко ковтнув. Що ж, показати хто головний у Чорному Палаці? Запросто! Але ж принцеса з характером, тож у нього може не вийти… Та якщо з нею домовитися, може, він зможе завоювати прихильність цієї норовливої дамочки. Втім, і не таких підкорювали. 

-  Можеш бути вільний, - мовила королева, швидко втративши інтерес до сина і відвернувшись. 

   Деміан швидко вийшов з покоїв. Його обурювало, що матір так до нього ставиться. Але він доведе їй, чого він вартий. 

   Принц ішов довгим коридором, вслухаючись у стукіт своїх черевиків. Чому матір вказує йому, що робити? Чи він заслужив на це? Все життя Деміан служив Чорному Королівству, намагався бути вірним королеві. Він був невибагливий, ніколи не просив батьків перейматися ним чи щось купувати. Звик, що поруч були няні чи прислуги. Батьків у дитинстві він майже не бачив. Вони були дуже зайняті королівськими справами, а до сина їм не було жодного діла. Раніше вони любили його, опікувались ним, але коли померла його сестра, Корнелія, занурились з головою у королівські справи й перестали приділяти увагу єдиному сину. Хлопець відчував, що вони любили Корнелію більше, ніж його, і якби він помер, певно, й сльози не зронили б… Принаймні, так вважав Деміан. Корнелія була ніби світлим образом, який всі любили та оберігали, а він був ніким. Деміан майже не пам’ятав свою сестру, знав лише, що вона мала пишне чорне волосся і чарівні карі очі, у які закохувалися всі чоловіки у королівстві. І це її й погубило… 

     Коридор змінювався іншим коридором, повсюди плавали риби, заклопотані своїми справами, бігали дівчата-фрейліни. А Деміану було байдуже. Він був повністю заглиблений у свої думки. Усе життя йому ставили у приклад сестру, її добру вдачу. А тепер його змушують не лише одружуватися на доньці королеви напів-кровки та підступного Білого Короля, та ще й бути з нею ввічливим та лагідним! 

   Може, він і справді погарячкував, сказавши їй ці образливі слова. Вона цього навряд чи заслужила, а от він може й справедливо отримав ляпаса. Він же навіть не знав цю дівчину, ніколи не спілкувався з нею, а сказав стільки образливих слів. Аврорі він би ніколи такого не зробив… Аврора… Їм дійсно доведеться розлучитися, він не зможе бути з нею, та ще й одруженим. А вона - найдорожче, що він мав. 

   Деміан визнав, що матір усе ж має рацію. Йому варто поговорити з Еліною та вибачитися за свою зухвалу поведінку, але ж і принцеса не найкраще себе повела… А от по вуха закоханого у неї він вдавати не буде - пояснить, що має дівчину, і коли все закінчиться, вони розлучаться. Цікаво, може і у неї є хтось інший? Бо ж дівчина приваблива, неймовірно вродлива, у таку закохатися надзвичайно легко… Шкода, по характеру Деміан судити не міг - не знав її, та й навряд чи хотів. У нього своє життя, а в неї - своє, і те, що їхні батьки так раптово вирішили їх одружити, не означає, що вони мають до нестями кохати одне одного й клястися у вічному коханні… І взагалі, чому саме таке рішення вони прийняли? Чому не можна були просто запропонувати частину земель, чи, може, Білому Королю легше віддати власну дочку, ніж розлучитися із чатиною територій? А його батьки чим думали? Хотіли спекатися сина, аби не мати із ним клопоту? Хлопець узагалі не розумів їхнього рішення. Навіщо це весілля? Чого вони всі добиваються? Хоча він чудово розумів і Еліну - їй теж було важко усвідомити те, що через кілька днів вона вийде заміж за нелюба. До того ж, їй набагато важче, адже Деміан був у своєму палаці, у рідному королівстві, а вона тут зовсім сама, у невідомому місці, у оточенні незнайомців… Так, він чув, із нею приїхала якась дівчина, чи то фрейліна, чи то радниця. Потрібно буде запитати. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше