Таємниці чорних глибин

Розділ 10 (1). Вітер змін


 

   Біла Королева поважно йшла коридором, велично здійнявши голову і голосно стукаючи підборами. Вона намагалася надати виразу свого обличчя значущості та серйозності, адже на неї чекали важливі переговори. Бежева сукня зі стразами, яку їй нещодавно пошили, тихенько шурхотіла в такт її крокам. За королевою ішли три молоді дівчини-фрейліни, вона чула їхнє дихання та шурхотіння пишних суконь. 

    Поважна риба у лискучому чорному фраку відкрила довгі золоті двері, оббиті срібними візерунками й квітками, і перед королевою постала їдальня. 

   Посередині стояв довгий стіл із звивистими ніжками, встелений скатертиною із вишитими білими завитками. На столі уже стояли білі тарілки, накриті дзеркальними ковпаками.     

   За одним зі стільців у кінці столу стояв Білий Король, у тому ж самому ідеальному білому костюмі. Він лише посміхнувся, побачивши Білу Королеву, подав їй руку, коли вона пройшла до нього, галантно відсунув стілець, і лише тоді сів сам. Фрейліни, які прийшли з королевою, стали ззаду, зацікавлено дивлячись на хлопців-слуг, які прийшли з королем. 

   Деякий час вони сиділи мовчки, слухаючи, як голосно відлунюється залою стукіт годинника. Було за три хвилини шоста, тож зовсім скоро мали прийти хлопці - винуватці цієї урочистої вечері. 

   Королева сиділа з високо піднятою головою, рівними рисами обличчя та серйозними очима, сповненими рішучості та впевненості. Їй ніколи не подобалося надягати ці “несправжні маски” для переговорів чи урочистих зустрічей, але саме так вимагав офіційний стиль Білого Королівста, тож доводилося налаштовуватися та надавати собі гідного вигляду. Ці правила етикету Сміральда пам’ятала ще з життя у земному світі, де її, як дочку короля, запрошували на урочисті церемонії. Я же довго тоді вихователька пояснювала, що не можна видавати жодних емоцій, і як же довго вона вчила непосидючу принцесу!

  Білий Король мав серйозний вираз обличчя, дивився лише у одну точку, схоже, думав про майбутню розмову. Королева на кілька митей задивилася на його серйозні та рішучі риси обличчя, але тут же відвела погляд. 

   Годинник гучно пробив шосту. Кожен удар відлунювався по залі, і, здавалося, в серцях присутніх. Королева стримано видихнула. За дверима почулися пришвидшені кроки.

   Двері розчахнулися, і до зали увійшли хлопці. Петро і Славко були вдягнені в урочисті білі костюми, волосся рівно вкладене, обличчя серйозні, проте очі видавали розгублення. 

- Добридень, - мовив король і підвівся. Він подав руку королеві, щоб вона також встала. 

   Славко і Петро кивнули. Вони пройшли залою і сіли за стіл, із зацікавленням розглядаючи тарілки під ковпаками й намагаючись зрозуміти, що усередині. Король і королева також сіли.

- Отже, розпочнімо нашу вечерю! - урочисто мовив король і, немов за помахом чарівної палички, із тарілок злетіли ковпаки. Зала сповнилася запахами смаженої, вареної, тушкованої риби, дорогих закусок та ошитних десертів. Стіл був сповнений найрізноманітнішої їжі, звичної у підводному світі. 

   Славко невпевнено дивився на їжу і на правителів королівства, які до неї ще навіть не торкнулися. Було якось підозріло дивно, що вони усі вечеряють разом, а не як раніше, поодинці. Проте Біла Королева помітила погляд хлопця і, демонстративно узявши веделку й ніж, почала акуратно їсти. До неї приєднався король, і тоді уже несміливо хлопці. 

   Кілька хвилин мовчанка продовжувалася, але Білий Король, розуміючи, що йому доведеться рятувати ситуацію, вирішив розпочати.

- Що ви думаєте про похід у печери? - запитав він і пильно подивився на хлопців. Королева також здійняла погляд на гостів. Здається, вони розгубилися.

- Ну… - намагався врятувати ситуацію Петро, але жодних адекватних думок він не мав. Висловлювати свої справжні думки перед правителями було б безглуздо, тож потрібно якнайшвидше врятувати ситуацію. - Я думаю, це чудова ідея, - врешті-решт мовив він, боязко дивлячись на обличчя короля і королеви, але вони жодним чином не змінилися. 

- Погоджуюся, - підтримав друга Славко. 

- Власне, нам було б дуже цікаво дізнатися, як ви потрапили у наш підводний світ, - мовила короліва, зберігаючи у своєму тоні тактовність і невимушеність. - З нашого боку було дуже неввічливо не розпитати вас про це.

- Ми не дуже все пам’ятаємо, - відверто мовив Славко. - Усе немов у тумані, а потім - простора печера, за нею - морський світ. 

- Початок пам'ятаємо чудово. Неспокійне море, яке переходить в бурю, величезні чорні хвилі, які накрили берег і нас. Море ніби втягувало в себе. Ми намагалися вирватися, але нічого не вийшло, буря була занадто сильною. 

- А далі ми прокидаємося в просторій печері, певно, вимитій у величезній скелі, із кам’яними стінами й високою стелею. Ми тоді дуже здивувалися, адже, як нам здавалося, ще кілька митей тому ми були у відкритому морі. 

- Нас тоді дуже здивував ваш світ, його мешканці, будинки, вулиці… Це так незвично, адже ми жили й навіть не знали, що під водою існує таке життя. Точніше, знали, що тут живуть риби, але не думали, що життя тут настільки цікаве. Думаю, це буде великим відкриттям для людства. - Петро узяв з тарілки великий шматок смажених коралів. 

   По спині Білої Королеви пробігся холодок. Саме так і вона потрапила до підводного світу. Спогади огорнули її, немов липкий шлейф, змушуючи згадати минуле життя у світі людей. Цікаво, яким світ став зараз? Що змінилося? Королева не стрималась і запитала:

- Ми ніколи не були у вашому світі, тож нам кортіло б довідатися, як він виглядає, - повільно мовила вона, аби не видавати своїх хвилювань. Королева розуміла, що людський світ змінився, але навіть не уявляла, на скільки. Вона пам’ятала лише замки, широкі площі, величні палаци, вишуканий одяг, схожий на вбрання у підводному Білому Королівстві, довжелезні подоли суконь та мантій, високі підбори та незручні корсети. Звісно, це було життя лише людей заможного роду й королівських родин, але Сміральда зі своїм нареченим частенько любили вбиратися у чорні плащі, гуляти сільськими вуличками й слухати, що про правління їхніх батьків говорять у народі. Села були бідними, проте люди у них були відкритими та добрими, немов світилися щастям. Вони багато працювали, доглядали за свійськими тваринами та городом, але, як вважала Сміральда, ця праця робила їх гарнішими душею, ніж заможних людей із аристократичного роду. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше