Таємниці роду Ігніс

Глава 2

Дар з ібрісами вирушили до палацу, де нам були виділені кімнати. Імператор натякав, що буде зовсім не проти, якщо ми залишимося в палаці. Але мені хотілося якнайшвидше переїхати у свій будинок.

Залишившись одна, бродила по будинку батьків, уявляючи, яким могло бути моє життя, якби багато років тому не стався напад, в якому загинули батьки. Звичайно, я дуже вдячна мамі за те, що вона врятувала мене та дала шанс жити та дорослішати в безпеці.

Я спробувала покликати духа-хранителя, як радив мені Емріс, але нажаль все було марно ніхто не відгукувався на мій поклик. Зупинившись у чергового розгалуження коридору, притулилася до стіни та прислухалася. Всі почуття мовчали. Як я не намагалася не могла відчути ні присутності духа, ні магії в цих древніх стінах. Це просто старе каміння і все.

Мені здавалось, що все це марно, але відступати не хотілося. Після декількох годин блукання будинком та невдалих спроб я була готова здатися. Несподівано щось мене потягнуло в напрямку північної вежі, далі по гвинтових сходах вниз, один проліт, інший поки не опинилась в сирому й темному підвалі. Запалила кілька вогників, щоб хоч щось розгледіти. Сама не зрозуміла, чому прийшла саме сюди, але у світлі, що йшло від світляків, змогла побачити згорблений силует в найвіддаленішому кутку.

Повільно рухалася у його бік, намагаючись зрозуміти хто це.

- Навіщо так шуміти? Чого тобі треба? - скрипучим голосом промовив хтось, навіть не зрушивши з місця.

По голосу зрозуміла, що переді мною чоловік. Високий та дуже худий. Це все що вдалося розгледіти за плащем який приховував незнайомця, навіть обличчя не видно з-під глибокого капюшона.

- Шукаю духа-хранителя - промовила впевнено, намагаючись приховати хвилювання.

- Які у тебе можуть бути до нього справи?

- Хочу домовитися зробити ремонт.

- Що? - у чоловічому голосі прозвучало здивування.

- Будинок в порядок привести, а то він зовсім занепав, а без хранителя мені самій не впоратися.

- Бач, що надумала, порядки тут наводити - чоловік різко наблизився й застиг в парі сантиметрів.

Тільки тепер зрозуміла, що розмовляю не з живою людиною, а з духом.

- Іди по-хорошому, нічого тобі тут робити - прошипів дух.

- Нікуди я не піду. Це мій будинок і я буду робити, що вважаю за потрібне. А ти або допомагай, або не заважай.

Від такого нахабства дух-хранитель, а це був саме він навіть не відразу знайшов, що відповісти та кілька хвилин ми мовчки свердлили один одного поглядом.

- Твій дім кажеш – першим заговорив дух. - Хто так вирішив? У цього будинку вже давно немає господаря - на останніх словах він, як мені здалося, згорбився. Важко, напевно, стільки років на самоті.

- Це раніше господаря не було, а тепер, коли я повернулася, господар є.

Дух видав якийсь дивний, булькаючий звук, схожий на сміх.

- Думаєш ти перша хто називає себе господарем цього будинку. Я вже з рахунку збився, скільки приходило уявних господарів. Дурні.

- Але хіба будинок не був у віданні держави?

- Ти запитуєш так, ніби не знаєш, як буває. Якщо майно залишилося і немає спадкоємців то майно переходить державі. Далі Імператор за заслуги може нагородити того хто особливо відзначився подарувавши йому новий маєток, або хтось молодий та гарячий вирішить захопити силою маєток. В даному маєтку побувало чимало і перших, і других. Але, як бачиш, ніхто, так і не залишився. І ти також йди по-доброму.

- Нікуди я не збираюся йти. Це мій будинок і крапка. Я тут залишаюся - наполягала на своєму.

- Бачу характер у тебе є. Але одного характеру мало. Йшла би ти звідси.

- Скільки можна повторювати, що йти не збираюся. Це мій будинок і я залишуся. Я не з тих, хто вирішив спробувати долю або кому дарували безхазяйне майно. Будинок належить мені по праву народження.

- Про що ти говориш? - схоже, мені вдалося зацікавити духа.

- Будинок належав моєму батькові, я народилася тут, і він по праву мій.

- Не може бути - гримнув дух та підлетів впритул, вдивляючись в риси мого обличчя - всі загинули багато років тому.

- Хіба? - скептично посміхнулася - ти, як ніхто знаєш про тих, хто був убитий в стінах цього будинку.

- Знаю - погодився дух - тому й упевнений.

- Звідки така впевненість? Адже найманці не вбили дитину.

- Це правда. Але не хочеш же ти сказати, що маленька дівчинка могла врятуватися. Її мати тільки відстрочила неминуче.

- А якщо я скажу, що вона відправила мене так далеко, що ніхто не зміг знайти.

- Тоді чому ти раніше не повернулася? - продовжував розглядати мене дух.

- Коли змогла тоді й повернулася. Головне, що я тут. Так, ти допоможеш мені чи ні?

- Навіть якщо припустити, що ти говориш правду я нічого не можу змінити - шумно зітхнув дух та відплив убік. Незрозуміло, як у нього виходило, адже він дух, але зітхав вельми натурально.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше