3

Тим часом біля трибуни з'явився той самий незнайомець і підняв руки в гору, закликаючи всіх слухати його. Я здивувалася, бо церемонію мав проводити мер міста. 

 - Увага! - крикнув він і уважно оглянув присутніх, - Нажаль, пан Журавлинський не зможе бути присутнім на церемонії врожаю, тому її проведу я. 

 - А хто ти такий, щоб мер довіряв тобі таку важливу подію?! - вигукнув хтось з натовпу.

 - Я, як його син, маю на це повне право. Ще є якісь заперечення? - він знову покинув всіх поглядом і поклав руки на трибуну. - Тоді продовжимо.

І поки він там щось говорив про те, наскільки важливо вчасно збирати врожай і ще щось, що зазвичай говорять, я переварюю почуте до того. Виявляється, що у пана Журавлинського є син! Чому ж я про це не знала? Хоча чому тут дивуватися, я багато-чого про нього не знаю. А сина він, напевно, відправив десь на навчання. Багатий холостяк. Треба придивитися до нього. Чи, може, він одружений? Потрібно буде попросити Лимулю дізнатися. Ну, або самій якось. 

***

Додому я потрапила пізно. Просто після церемонії ми з Чорничкою пішли в кафе. Потрібно було поговорити. Вона працювала бухгалтером  в міській раді, тому могла щось, десь чути про сина мера. Незнаю чому, але я справді хотіла дізнатися про нього якоомога більше. Можливо, це чрез його очі? Я дивилася в них всього кілька секунд, а здається, що вічність. Ця темрява заворожує, манить до себе і одночасно відштовхує, лякає. Це мене злить! Господи, я ж тільки раз на нього подивилася, і то ненароком, а вже божеволію від однієї думки про нього. 

 - Ти щось знаєш про нього? - питаю прямо.

 - Ти про кого? - відповіла Чорничка, помішуючи ложкою каву. 

 - Про сина мера Журавлинського. - ах, у мене таке враження, що тільки я його бачила.

 - Здається, я щось чула про приїзд якогось хлопця до міста, але я не думала, що це про нього. Ну, мало про кого пліткують. Тим більше, що я якраз поспішала додому і не прислухалася до розмови секретарки з відвідувачкою. А що, сподобався? - вона хитро посміхнулася.

Ах, як мені набридли ці натяки. Ще й мама мало не кожен день про це говорить. Бачите, всі дівчата в двадцять два вже одружені, або мають хлопця, а я ні. Ну ось не везе мені.  Ще в школі був один, але зрадив. Це було дуже жорстоко. Він дав привід думати, що все серйозно і казав, що любить. Сам же цілувався з іншою. Тоді мені подобалися зухвалі і, так звані, "погані хлопчики". Антон був таким. З тих пір я заріклася зв'язуватися з такими типами. В коледжі особливо і не було коли заглядаться, бо весь час забирало навчання. Та й достойних хлопців я там не бачила. 

- Таке скажеш, - пирхнула я, - просто я ніколи не чула, що у мера є син.

Ми ще поговорили про те, про се і розійшлися по домах. Я була така втомлена, що одразу заснула. 

Прокинулася я від того, що моє обличчя хтось облизував. 

 - Хах! Кексику, припини. - Та він не зупинився, тому мені довелося його зняти і піти на кухню погодувати. Там побачила Іриску, яка дряпала вхідні двері. Я подумала, що вона хоче на вулицю, тому випустила і прийнялася готувати сніданок.

Потім я вирішила зайнятися прибиранням. Зазвичай, це у мене займало кілька годин, але цього разу все було набагато гірше. В п'ятницю у мене було день народження, ми з дівчатами влаштували вечірку, тому в моєму домі, ніби ураган пронісся. А вчора руки не доходили, всі думки були зайняті ним.

В обід до мене завітала Чорничка і розповіла про нового кавалера Сливки. На цей раз вона зуміла звабити красивого, статного блондина. У Сливки добре виходило привертати до себе увагу осіб протилежної статі. Вона була гімнасткою з чудовою фігурою і милим личком. Легко освоювалася в новому колективі і вперто йшла до своєї цілі: викладати в школі танців. 

Після розмови з Чорничкою я вирішила зайти до Апельсинки в крамницю і купити корму для улюбленців. Там зустріла Малинку. Запитала в неї, чи довго ще мені чекати на новий костюм до Хелловіну, який я в неї замовила. Малинка, незважаючи на свої молоді роки, уміла добре шити. І приймала найрізноманітніші замовлення. Вона пообіцяла, що до кінця місяця буде готово. 

Побачивши перед своїм будинком поштара, я зрозуміла, що прийшла дуже вчасно. Він вручив мені листа. Я вирішила не відкладати його і, зайшовши до кімнати, почала читати. Це був ще один лист від пана Журавлинського, в якому він просив мене прийти до нього в офіс для важливої розмови. Зустріч призначалася на завтра в дванадцять. Через те, що доведеться відпрошуватися з роботи, я одразу спохмурніла. І потім подумала, що нічого поганого не станеться, якщо я прийду пів четвертої. Дочекавшись вечора, я швиденько повечеряла і лягла спати.