Глава 6. Анна

Він впізнав мене і стрімко наближався, безцеремонно розштовхуючи танцюючих. Яскраве світло прожектора засліпило йому обличчя. Філатов на мить заплющив очі і відвернувся, а я вискочила із залу. І кинулася геть. Я знову бігла від погоні. Петляла і замітала сліди як заєць. Замість того щоб побігти вниз на стоянку, я чомусь піднялася на поверх вище. Притулилася до стіни і завмерла на сходовій клітці. Через пару хвилин почула, як Філатов запитав у офіціанта, чи не проходила тут дівчина. Описав мене точно. Уважний. Розглянув мене і добре запам'ятав. Навіть звернув увагу, що волосся у мене зібране, а не розпущене. Значить хоче зустрітися зі мною. Ну ну! Злови, якщо зможеш! Навшпиньках піднялася ще вище і зачаїлася. Спробувала відкрити двері на поверх. Замкнені. Неділя, ніхто не працює. Почула, як Філатов спускається по сходах. Забратися наверх, він, на моє щастя, не додумався. Тихенько почала спускатися назад. На поверсі ресторану швиденько пірнула в бічній коридор. Я знаю, де тут службовий вихід. Він теж веде на стоянку. Понеслася по сходах вниз. По дорозі попалися офіціанти, що несуть з кухні підноси з їжею. Про всяк випадок нижче опустила голову і прикрила обличчя рукою. Але їм до мене не було діла. На стоянку я пробралася легко. Тут було прохолодно і волого. Схоже, на вулиці почався дощ. Тьмяні лампи слабо висвітлювали низьке приміщення. Пусто і трохи лячно. Залишилося дійти до автомобіля. Озирнулась навкруги і навшпиньках почала просуватися до машини. На стоянці було до жаху тихо. Пальто завбачливо залишила в машині. До магазину сьогодні не повернуся, все, що треба, зроблю завтра вранці. Почула важкі чоловічі кроки і пригнулась. Їх відлуння лунало в напівтемному приміщенні. І змушувало завмирати все моє тіло. Невгамовний Філатов ходив стоянкою і наполегливо шукав мене. Я присіла і зачаїлася у колеса якогось величезного позашляховика. Навіть дихати перестала. Тільки серце шалено калатало в горлі. Нарешті, він пішов. Дивно настирливий товариш. І для мене це дуже погано.

Увечері я сиділа в салоні у своєї перукарки. І намагалася пояснити, що хочу зачіску, яка додасть мені років так двадцять. Можна і більше. Волосся обрізати було шкода. Це моя гордість. Гаразд, не зуби, відросте. Вирішила вкоротити їх до плечей. Звичайно, Марго права, що треба було зробити зачіску зовсім короткою. Але я не готова до таких радикальних змін.

– А якщо купити перуку? – запитала я перукарку. – Бачила великий різновид на ринку.

– З синтетичного волосся? Зараз їх ніхто не носить. Якщо тільки дешеві повії. Треба замовляти якісну перуку, а то буде виглядати зовсім по–дурному. Ручної роботи з натурального волосся. Але це, по-перше, дорого, по-друге – довго. Тобі не підійде.

– Тоді відрізай! – махнула я рукою.

Перукарка в черговий раз уточнила, чи розумію я, що збираюся з собою зробити?

– Мені треба змінити зовнішність, – зізналася я їй. – Всього на кілька днів. Щоб мене не впізнав один чоловік. Було б добре, якщо я зможу виглядати старше.

– Може, тобі ще й пофарбуватися? – запропонувала перукарка.

– Ні, не хочу псувати волосся хімією. Вже краще зовсім поголитися. Можеш щось креативне зробити? Ну, художньо вистригти стрілки або якісь трикутники на потилиці? Бачила таке в однієї дівчини. Страшненько, звичайно ... Але це може радикально змінити мою зовнішність.

– Я все можу. Але ти, судячи з усього, з глузду з'їхала остаточно і безповоротно. Ти на кого будеш схожа? На перезрілу малолітку. Тобі треба виглядати старішою чи молодшою? Ти вже визначся.

– Сама не знаю. У моєму випадку – чим гірше, тим краще, – зітхнула я. – Але фарбуватися не хочу.

– Є фарба яка змивається. Волоссю не зашкодить.

Ця думка мені сподобалася. Вирішила, що радикальний білий колір підійде відмінно. Зробить мене вульгарною і додасть вік. Заклацали ножиці, і волосся почало падати навколо крісла. Перукарка зробила мені довге каре з низьким чубчиком. Чим не блондинка з анекдотів. До такого іміджу підійде кроваво-червона помада і схожі на татуаж чорні брови.

– Зробиш вранці зачісування, і буде відмінно. Ти вже зараз на себе не схожа.

– Дуже добре, дякую, – посміхнулася я своєму відображенню в великому дзеркалі.

Звідти на мене дивилася вульгарна особа далеко за сорок. Яка, очевидно, в дикій юності захоплювалася готикою. Та так і застрягла там.

Вранці в понеділок я піднялася ні світ ні зоря. Довго накладала макіяж. Ніколи не любила сильно фарбуватися, але що робити? Яскраві губи зробили мене схожою на вампіра, який випив на сніданок келих свіжої крові. Одягла чорні окуляри в позолоченій оправі. Те що треба. Село селом. Їх я встигла вчора купити в оптиці. Продавець з подивом подивилася на мене. Думаю, ніхто на цей кошмар до мене не зазіхнув. Лінзи без діоптрій вставили швидко. Окуляри мені абсолютно не йшли. І це було прекрасно. Рожеву сукню я теж придбала вчора на найближчому ринку. Вона чудово гармонує з моїми губами. Червоні лакові туфлі на шпильці. Повна відсутність смаку у наявності. Я все-таки зважилася купити ще й труси з ефектом пуш-ап. Стегна зухвало округлилися, а сідниці збільшилися. В бюстгальтер наклала вати. Груди піднялися, і їм стало тісно в вирізі блузки. Вони нахабно рвалася назовні. Ніколи не думала, що зможу виглядати так вульгарно. Естету Філатову я точно не сподобаюся. А ось добре це чи погано незабаром дізнаюся.

Салон флористики «Дика орхідея» зустрів мене тишею і свіжістю. Так пахне в тропіках. Я завжди приходжу перша і відкриваю салон особисто. Співробітниці з'являться пізніше, до початку робочого дня. Вирішила, що не буду спілкуватися з клієнтами особисто до тих пір, поки не переуклали договори оренди. А то всіх розполохаю своїм новим іміджом. Несподівано на порозі салону з'явився Альберт Микитович. Він задоволено оглянув мене з ніг до голови.