Глава 13. Віктор

Я чекав цієї суботи з дивним нетерпінням. І тому причиною була не чергова світська вечірка. Я хотів бачити свою незнайомку. Чому? На це я не міг відповісти. Чимось вона мене зачепила. У ній немає фальші, вона щира і бореться за свій магазинчик з останніх сил. Жодна з моїх знайомих жінок не змогла б так. Так у них в цьому просто немає необхідності. Вони або з заможних сімей, або заробляють на розкішне життя іншим способом. Для Анни це неприйнятно. Вона не стане дорогою утриманкою. З останніх сил крутиться в квітковому салоні, замість того, щоб знайти багатого чоловіка в якості спонсора і жити насолоджуючись. Цим вона мене, схоже, і приваблює. Вечір обіцяв бути чарівним. Сьогодні таємнича незнайомка скрасить мені вечір. Їй доведеться зображати мою подругу. Вона не наважиться сказати мені «Ні». Адже доля її салону в моїх руках.

Увійшов до зали і відразу побачив її. Анна сиділа біля барної стійки. Загадкова, задумлива і гарна як троянда. У скромній і елегантній чорній сукні. Здається, її вона залишила в моєму номері. Анна поправляла метелика на букеті. Її рухи були граціозні, і я замилувався дівчиною. Підійшов до неї, похвалив її роботу. Вона мило посміхнулася і постаралася якнайшвидше позбутися мене. Знову хоче втекти. Не вийде. Сьогодні вона мені потрібна. Взяв Анну за руку і відчув, як шалено б'ється пульс під тонкою шкірою. Як у спійманої пташки. Ні, це не тільки від переляку... Мій багатий досвід спілкування з жінками підказує – я збуджую її. Інакше і бути не може.

– Чому ви так зблідли? – розсміявся я.

– Нічого подібного, – заперечила дівчина. – З чого мені бліднути?

Вона боролася зі збентеженням, і це розвеселило мене. Виявляється, ще є дівчата, яких можна збентежити. Анна поправила волосся. Жінки завжди поправляють волосся, коли не знають, як себе вести. Що ж діється у неї в голові? Напевно думає, що я вимагатиму від неї інтиму?

– Чого собі надумали? Розповідайте! – я доторкнувся до її руки і відчув, як здригнулися її пальці. Яка скромниця! Це мене збуджує. Хто б міг подумати, що мене з півоберту заведе невпевнена в собі дівчина?

– Нічого не придумала, – слабо огризнулася Анна. – Чому я повинна залишитися? Роботу ми виконали. Що ще від мене Вам потрібно?

 – Не повірите – практично нічого. У мене до вас невеличке прохання. Зауважте – прохання, не вимога. Можете відмовитися. Але я сподівався, що раз пішов вам назустріч, можу очікувати на вашу зустрічну реакцію. Я погодився для початку продовжити вам оренду на місяць. А ви не бажаєте навіть вислухати мене. Це як мінімум неввічливо. Чи не думаєте?

– Вибачте. Просто я дуже втомилася за тиждень, – вона пом'якшала. – Ви – мій клієнт і я постараюся допомогти  Вам чим зможу.

– Я хочу, щоб сьогодні ви були моєю супутницею на банкеті.

Вона здивовано підняла на мене очі.

– Персонал не повинен брати участь в заходах, які обслуговує. Це правило.

– Ви не персонал, – зауважив я. – Ви – власниця салону квітів.

– Так чи інакше, я не запрошена на світську вечірку.

 – У кожному правилі є виключення. Я організовую цей вечір, і я запрошую вас. Це моє право і моє бажання. До того ж правила тут встановлюю я.

– Навіщо вам це? – її очі дивилися з нерозумінням.

– Хочу відпочити від підвищеного жіночої уваги. Мене це страшно втомлює. Побудьте деякий час моєю дівчиною.

– Що? Ви з глузду з'їхали? З якого дива? – задихаючись від обурення запитала вона. –

 – Тому що я прошу вас. Чого ви так обурюєтесь? Це ж ненадовго.

 – Чого обурююся? Вам не зрозуміло? Я повинна зображати вашу чергову коханку. Коханку! – продовжувала бушувати вона. – Чудова ідея. І я не можу відмовитися, тому що залежу від вас. Дуже благородно! Ви відпочиваєте від нав'язливих світських дівчат, а я – порушую професійну етику і псую собі напрацьовану роками репутацію.

– Ви занадто серйозно дивитесь на життя, – не стримав я посмішку. – Нічого ви собі не зіпсуєте. Гаразд, розкрию перед вами карти. Вислухайте мене спокійно і уважно. Сподіваюся, ви не відмовите мені в моєму проханні. Чи капризуванні, називайте як вам завгодно.

 – Мені вже страшно, – її губи скривила іронічна посмішка. Трохи гірка, трохи зла. – У мене все одно немає вибору. Або я погоджуюся, або ви викидаєте мій салон на вулицю. А у мене занадто багато проблем і без цього. Отже, чого бажаєте пане?

– Я мав необережність проголосити промову на весіллі мого брата. Результат цієї злощасної промови перевершив всі мої очікування. Я сказав, що втомився від самотності і теж хочу найближчим часом одружитися. Тільки знайду підходящу кандидатуру. Мої старі і нові знайомі подруги прийняли все за чисту монету і вже тиждень не дають мені проходу. Хочуть спробувати щастя і завоювати моє серце і мій гаманець. Це неймовірно відволікає від справ і просто стомлює.

– Щиро вам співчуваю, – іронічно промовила Анна.

– Дякую, – в тон їй відповів я. – Вони зрозуміли мене занадто буквально. Я не збираюся одружуватися негайно. Так ось, я хочу, щоб ви деякий час зображували мою дівчину. А можливо, і наречену, – очі Анни округлилися ще більше. – Не перебивайте мене і дослухайте до кінця, – я не дав їй можливість заперечити. – Це вже як карти ляжуть. Ви відмінна актриса. Я майже повірив вам і не дізнався в образі вульгарної дівки. Отже, ви вдаєте мою наречену, я  продовжую вам оренду. Я в курсі, що ви розлучаєтеся. І якщо не помиляюся, – поки що вільні. Про це мені доповів Альберт Микитович. Так що все складається вдало. І для мене, і для вас.