Глава 19. Віктор

До будинку Анни доїхали на диво швидко. Пробки на дорогах почнуться ближче до вечора. Тоді в спальний район не пробитися. Анна сердито сопіла носом і зосереджено дивилася на дорогу.

– Мабуть, навіть добре, що я звідси поїду. Ніколи не подобався цей район.

– Все що не робиться, все на краще, – зауважив я.

– Продам квартиру, знайду собі житло по душі. В центрі. Нехай квартира буде маленькою, зате затишною, – мрійливо промовила Анна. – Тільки мені здається, Денис щось вже задумав.

– Не переживай, розберемося. Віддасть все до останньої копійки.

Ми піднялися ліфтом. Анна спробувала відкрити двері, але у неї нічого не вийшло. Вона вдарила по ній ногою і почала нервово тиснути долонею на дзвінок.

– Відкривай негайно! – крикнула вона.

За дверима почулися повільні важкі чоловічі кроки. Клацнув замок, брякнула клямка. На порозі стояв чоловік років тридцяти п’яти у футболці і джинсах. З короткою стрижкою і доглянутою бородою. Не схоже, що півтора року його тримали у заручниках.

– Радий, що ти повернулася. Я чекав на тебе. – розплився в чарівній посмішці Денис. – А хто це з тобою? Товариш по роботі? В тебе квіткарями чоловіки працюють тепер?

– Так, товариш по роботі. Я за речами. Більше двері на клямку не зачиняй. Це і моя квартира теж. Я повинна мати доступ до квартири в будь-який час дня і ночі, – сердито сказала Анна.

– Як скажеш, кохана, – знову солодко посміхнувся чоловік. – Буде краще, якщо ти залишишся зі мною. Ми ж сім'я!

Денис відкрито знущався. Анна проігнорувала його пропозицію. Навіть не оглянулась. Мовчки обійшла чоловіка і попрямувала вглиб квартири.

– Я чоловік Анни – Денис. А Вас я знаю.

Дмитро не простягнув мені руку, тільки знову посміхнувся голлівудською посмішкою.

– А я її друг. У прямому сенсі друг.

– Навіть не сумніваюся, що один із. Підтримали Анну в скрутну хвилину, поки вона була одна.

– І звідки ж ви мене знаєте? – невже моє обличчя знайоме кожній собаці в цьому місті?

– Хто ж в Запоріжжі не знає пана Філатова – філантропа і олігарха? – лукаво промовив Денис. – Вирішили нерухомість прикупити на батьківщині? Дуже вдале вкладення.

А Денис обізнаний про мене дуже непогано. Мабуть, поки сидів у неволі, йому зливали інформацію про те, що відбувається в місті. Які дбайливі викрадачі йому попалися.

– Як я розумію, ви рятівник моєї дружини? Щиро дякую за допомогу.

Мені дуже захотілося дати Денису по морді.

– Скільки ви хочете отримати за розлучення з Анною? – перейшов я до справи.

– Нічого! Що ви, яке розлучення? – здивувався Денис. – Я мрію тільки про те, щоб зберегти сім'ю і зробити дружину щасливою.

– Скільки? – я почав втрачати терпіння.

– Що «скільки»? Про що ви, Вікторе Анатолійовичу? – продовжував запитувати Денис.

– Досить Вам валяти дурня. Ви все добре знаєте. Вам не потрібна дружина. Давайте заощадимо наш час. Анна хоче розлучитися. Питання чого хочете ви?

– Діловий ви чоловік, пане Філатов. Мені треба подумати. Я випав з життя на півтора року. Не знаю, що за цей час відбулося в світі взагалі і в Запоріжжі зокрема. Дайте мені трохи часу.

– Ви хочете підняти ціну за терміновість?

– Ви хоче купити в мене мою дружину? Даруйте, але моя кохана Анна не продається! Йдеться про людину! – пафосно здійняв руки до неба Денис. Він відверто знущався.

Я насилу стримував себе, щоб не вдарити Дениса в щелепу.

– Сподіваюся, ви не бандит і не збираєтеся накинутися на мого сина з кулаками? – несподівано в коридорі з'явилася кістлява жінка за п'ятдесят. – Знайте, ми сьогодні вранці встановили відеокамери. Підозрювали, що на Дениса захочуть напасти. У нього багато ворогів.

Тільки зараз я помітив під стелею маленьку круглу коробочку з червоним вогником. Ось це передбачливість! Мабуть, багатий досвід в подібних справах.

– Чому ж всі так не люблять вашого сина? – поцікавився я.

– Люди дуже злі і невдячні зараз. А дехто вже встиг обзавестися впливовим покровителем, – дама натякнула на Анну. – Але ми живемо в демократичній країні. І погроз не боїмося.

– Найближчим часом я зв'яжуся з Анною, – нарешті повідомив Денис. – Дуже сподіваюся, що вона передумає і повернеться до мене. А якщо ні, тоді, мабуть, доведеться продати цю квартиру і її машину. Розділимо все нажите разом майно навпіл, згідно із законом. Я не можу дозволити собі розкіш подарувати свою частку їй. Та й салон квітів Анна відкривала не без моєї допомоги. Звичайно, обладнання коштує не бозна скільки, але в моєму становищі будь-яка копійка – благо. Після пережитих мною потрясінь, мені потрібна тривала реабілітація. Ви ж розумієте, ув'язнення не минуло для мене даром?

– Бідненький. Мій син стільки виніс! Шкода, що дружина не підтримує його, – зітхнула мати. – Мабуть, вона дуже зайнята чимось іншим. Або кимось ...

– Не треба засуджувати Анну, мамо. Я розумію, що їй теж нелегко було. І все ще сподіваюся, що вона одумається. Але якщо ні, тоді доведеться розлучатися і ділити майно. Але не я буду ініціатором. Не я, зауважте! – обернувся до мене Денис.