Частина 14. Джессіка і Бетті. На кораблі

  Щойно Омран з трьома товаришами опиняється на кораблі, Бетті провела їх до каюти.

  -Прошу вибачити мене, джентльмени, - Бетті завмерла посеред маленької кімнатки, - але на кораблі забагато людей і ми всі мусимо трохи потіснитися.

  -Не хвилюйтеся, прекрасна леді, - один з чоловіків нахиляється і цілує її руку, - нам не звикати до труднощів.

  -Мене звуть леді Бетті О’Белл. Всі питання вирішуються через мене.

  -Мене кличте просто Різнооким. Це – Олівер, а це – Паливух.

  Бетті, почувши їх прізвиська, одразу червоніє. А Різноокому зазирає в очі – вони дійсно є різного кольору.

  -А імена ви маєте? Мені так було би зручніше з вами спілкуватися.

  -О, леді О’Белл, запевняю Вас, це якраз майже імена, - підморгує Різноокий.

  -Не варто Вам, леді, знати наших справжніх імен, - озивається Омран, що стоїть позаду всіх. – Я пізніше поясню Вам, чому. А зараз, з Вашого дозволу, ми з товаришами хотіли би відпочити.

  -Що ж, джентльмени, залишаю вас. У мене також є ще безліч справ. Чекаємо на вас о сьомій годині на вечерю. Влаштовуйтеся.

  Щойно за нею зачиняються двері, Омран насуплює брови і строго мовить до чоловіків:

  -Отже, не забуваймо, що ми тут на роботі. Жодних стосунків. Це інший світ з іншими порядками. А до леді взагалі не підходьте без нагальної потреби. Вони майбутні правительки цих земель, зараз навчаються. Від гріха подалі…

  Різноокий зітхає:

  -Шкода, така краля!

  -Вона заручена.

  -О, так то ж хіба тут?

  Омран примружується:

  -То ти ж в курсі справи, чи не так?

  Різноокий відводить очі і робить вигляд, що закашлявся:

  -Е-е-е-е-е… Ну, чув дещо.

  -Отож бо. Розбирайте речі. І ніякого пияцтва! А я відпочину, доки є час.

  Чоловіки ображено перезираються, а Омран враз захропів на всю каюту.

  -Джессіко, сестро, ти як себе почуваєш?

  Бетті схвильовано протягує темноволосій блідій дівчині на ліжку відвар, що зробив Авеном для хворої.

  -Ох, Бетс, не можу дочекатися закінчення плавання.

  Лоб Джессіки вкрився крапельками поту.

  -Ти привезла демоноборця?

  -Так, і троє товаришів з ним.

  -І які вони?

  Бетті спохмурніла.

  -Як на мене, головний їхній – Омран – нахаба і нечема. А його товариші навіть імена свої не сказали.

  -Як то – не сказали? – кволо здивувалася хвора.

  -Ну… Лише прізвиська. Мені здається, з ними дуже важко буде співпрацювати.

  -Нічого, розберемося. Ох, сестро, дай мені миску…

  Кілька хвилин потому, Бетті виходить з каюти. Джессіка випила ще відвару і заснула, а менша сестра згадала, що мусить відвідати мадам Дюмор. Директорка виявила бажання лишитися на вечерю для знайомства з товаришами Омрана і поспілкуватися про їх плани на найближчий час.

  -Демони – це вам не французи! З ними ще треба вміти боротися. Там мечем не помахаєш, - пояснила вона.

  Наступного дня, рівно о восьмій годині, все ще бліда Джессіка та похмура Бетті зібралися у каюті паміра Авенома для продовження уроків.

  Але були надзвичайно здивовані, коли памір сів поруч із ними за парту, а біля письмового столу зі стосом книжок стояв Омран. Він виглядав чудово: все та ж біла сорочка і чорні штани, але лице його було відпочилим. Розгладилися дрібні зморшки, зникли темні кола і мішки попід очима. Загалом, він навіть молодшим виглядає. При появі принцес він схиляється в поклоні.

  -Даміли, - підвівся, торкаючись чола Авеном, - сьогодні памір Омран нам розповість про тих, з ким ми багато років маємо справу.

  Коли всі влаштовуються і готові слухати та конспектувати почуте, демоноборець починає:

  -Що ж… Власне, саме слово «демон» має давньогрецьке походження, означає божество, дух. Демони бувають хороші і погані. Добрі – це евдаймони, а погані – какодаймони.

  -Від слова «кака»? – регоче пошепки на вухо Бетті Джессіка. Авеном зблід і сердито на них зиркає, а Омран продовжує, ніби не помічаючи.