Частина 18. Діма та Денис. В гостях у казці

Наші дні. Лайксандрія.

  Країна виявилася не такою гарною, як уявляли хлопці.

  Лайксандрія виявилася іще гарнішою! Хлопці вражено роззиралися:

  -Це країна, що пережила війну? Я точно не сплю? – вичавив із себе Діма.

  -О, вщипніть мене! – промимрив Денис. – Я в раю!

  Джессі всміхнулася:

  -Тепер так.

  Королева рушила по стежці, пояснюючи дітлахам:

  -Я навмисне перенесла вас далеко від мого дому, щоб ви могли роздивитися наші принади.

  Джессіка роззирнулася і посміхаючись, вказала рукою на рощу дерев з химерними плодами, схожими на корінці серед широкого листя.

  -Це цукеркове дерево[УзМ1] . Впевнена, що ви не бачили нічого подібного вдома. Спробуйте, його плоди їстівні і солодкі, мов барбариски!

  -Нічого собі! Ціле дерево з цукерками!

  Поки Діма балакав, Денис вже тягнувся до химерного довгастого плоду.

  -О, це щось неймовівне! – з повним ротом, ледве повертаючи язиком, прошамкав хлопчина.

  -Ходімо, солодунчику, ми так до завтра не дійдемо, - потяг за руку друга Діма. Він не любив солодкого, тому скуштувавши плід, він визнав його цінність і вже хвилин п’ять чекав Дена.

  -Вже йду, - відгукнувся той, напихаючи рота і кармани плодами.

  Трохи віддалік під накриттям, схожим на величезну мильну бульбашку стояла величезна, більша за саму королеву, квітка.

  -Це аморфаллус[УзМ2] . Квіти ці їстівні, але смердять жахливо, тому ми накрили їх магічними ковпаками.

  -А ось там, - жінка вказала на сонячну поляну, - танцюючі квітки. Вони не вміють розмовляти, проте танцюють цілий день, засинаючи вночі.

  -О! Ого! – все, на що спромоглися друзі.

  -Он там, - вела далі Джессіка, - так зване Драконове дерево. Воно живе дуже довго, проте якщо його зрубати, виступає кров. Говорять, що колись на цих землях жили справжні дракони. Потім прийшли чаклуни, лихі люди і захотіли оселитися на землях древніх вогнедихаючих істот. Багатьох просто вбили. Багато і чаклунів померло. Дуже довго тягнулася та загарбницька війна. І один з наймолодших чарівників запропонував угоду драконам. Він запропонував перетворити їх на дерева, поки всі лихі чаклуни не помруть своєю смертю. А потім, по смерті останнього у світі чарівника, дракони знову перетворяться на себе. Чесно кажучи, по приході демонів, я думала, що скоро тут житимуть знов ці дерева, перетворившись на живих істот… Дякувати матінці Природі, ми виграли.

  -Нічого собі! Живі дерева! Ого! - Діма погладив шорсткий стовбур і почимчикував далі.

  -А ось там росте скромниця.

  -Чому скромниця? – спитав Ден.

  -Торкнися до неї, - посміхнулася Джессі.

  Ден пальцем ледь торкнув краєчок листочка, що нагадував горобиний листочок. Він одразу згорнувся всередину, ніби метелик, що сів на квітку.

  -Ого! Він теж живий? – здивувався хлопчина.

  Чаклунка посміхнулася. Вона весь час посміхалася дитячій цікавості, адже коли прибула вперше до країни, також була дуже здивована дивовижам Лайксандрії.

  -В моїй країні її жителі поклоняються Природі, а вона допомагає своїм дітям. Якщо одного разу я розгніваю її, вона може відібрати мої чари так само легко, як і нагородила колись.

  Подорожуючі пройшли дивні дерева, обліплені червоними квітами і Джессі застережливо обернулася:

  -Це наша охоронна ділянка. На ній ростуть ті рослини, які можуть зашкодити або навіть вбити. Не сходьте зі стежки.

  Дивні квіти з зубцями на краях, пухнасті колобочки серед трави, дерева, обліплені плодами, що стріляють колючками на кілька метрів, химерні рослини, схожі на медуз, гриби з кривавими зубами, кущі з плодами, схожі на очне яблуко та дивовижно гарні квітки, які лишають страшні опіки, а ще дрібні білі квіти, що заставляють сміятися свою жертву, доки вона не засне.

  -Нічого собі рослинки, - дивувалися хлопці, вертячи головами.

  На їхніх очах у пастку потрапила не одна комаха до рослини-м’ясоїда. Тому гості не пробували  навіть пальцем доторкнутися туди.

  -А від кого вони захищають? – запитали Діма з Денисом.

  -Здебільшого, від комах та дрібних шкідників на кшталт мишей та кротів. А ще, від чужаків з лихими намірами. Вони ніколи не поткнуться сюди, бо ж не знають, які з мешканців флори та фауни є дружелюбними, а які – ні.

  Вдалині почулися крики дітлахів та плескіт хвиль. Друзі без слів зрозуміли, що прийшли до будинку королеви.

  По прибутті до королівського житла, їм усі поважно вклонялися і посміхалися.

  -Вони ж нас зовсім не знають, але вітають так, ніби ми – принци заморської країни, - дивувалися хлопчаки.

  -Ви мої гості і нащадки. Людям відомо про те, що ви повернули чарівні книги до Лайксандрії. А це не просто книжечки, це наш символ, духовний скарб, як герб чи гімн. Навіть більше, як мощі святих, бо ж писала їх сама матінка Природа.