Таємниця Бетті О'белл

Частина 21. Омран. На полі

  Щойно за трійцею зачинилися двері, Джессіка, що лежала на ліжку, відкрила очі. Вони досі були чорні, мов ніч. Холодна і моторошна посмішка торкнула губи. Демон рвучко сів.

  -Бідолашний Різноока! Покинутий товаришем. Тебе проміняли на звичайнісінького кота! А ти ж намагався попередити, що в тобі зовсім не Люцифер!

  Дівчина із швидкістю світла перемістилася до білого вовка і зазирнула в очі. Дводушник загрозливо загарчав.

  -Не хвилюйся, я всього лише звільню тебе від важкої ноші. У мене зовсім інші плани.

  З цими словами одержима принцеса зняла намордника і  теренові кайданки з Різнооки, проте, лишивши його прив’язаним.

  -Прийди до мене, Деве!

  Від вовка відділився темний згусток і вселився в Джессіку.

Вона посміхнулася самими губами:

  -Тепер ще двох лишилося підібрати. Четверо вже з нами. Погуляємо.

  Демон поклав голову на Різноока:

  -Спи, - і вовк впав на підлогу, а принцеса застібнула знову кайданки і намордника.

  -Це відволіче Омрана.

  Із потаємного карману дівчина дістала дзеркало і викликала Провідника.

  -Скажи мені, чи Мамона вже підібрав Аваддона?

  -Так, мій володарю.

  -Тоді приведи їх до мене.

 

 

  Тим часом, Омран з тваринами прямує на поля. Він уже здогадався, що там царює права рука Люцифера.

  На обличчі демоноборця лежить тінь. Надто легко все пройшло. Король пекла не міг так легко відступити від своїх планів. Чи могло йому просто пощастити? Але виглядало все так, ніби його просто чекали там. А досвідчений борець із найбільшим у світі злом знає, що процес екзекуції проходить, зазвичай, набагато важче. Жодна душа, навіть темна, не відходить так просто від тіла.

  Та один він не зміг би очистити тіла обох леді О’белл. Йому не вистачило би сили. Різноока не допоможе, у нього інше завдання. Тому Омран повинен спочатку звільнити Олівера, а тоді разом з Авеномом перемістити усіх демонів до тіла Мурчика, а потім вже вигнати їх у Ади. Подалі, щоб не вибралися. Так, потрібно перед цим знайти ще двох нещасних, до тіл яких вселилися злі духи.

  Найближчі дні і ночі будуть напруженими.

  Демоноборець подумки рахував, скількох нечистих він вже виявив. Прета, що вигнав біла палацу, Люцифера, що його тримає дводушник, Аваддон, що на полі вселився в Олівера. І ще Бетті. Хто ж у ній? І де вона, взагалі?

  Омран різко зупинився. Так! Кожен демон притягується гріхом, що носить у собі людина. Бідолаха, що став жертвою Прета, був із бідної сім’ї і часто недоїдав. Славився своєю жадібністю, не викидав сміття, на кшталт стільця без ніжки чи однієї рукавиці. Перед проведенням процесу вигнання демона, Воїни зробили генеральне прибирання у його домі – повикидали геть усе зайве.

  Джессіка славилася своєю гординею.

  Олівер той іще ледацюга. Міг спеціально захворіти, аби не працювати в полі. Чи підпоїти коня, щоб не їхати в похід. Зайвих коней не було, а доти цей витверезиться, побратими вже далеко. Міг отруїтися, щоб не чистити стайні – загалом, був вигадливим ледарем. Проте, мав ясний розум і стійкість. Останнє часто допомагало в процесі екзорцизму.

  А Бетті? Вона сором’язлива. Відважна. Що у ній може бути за гріх? Заздрість? Це скоріш, Джессі. У неї в сім’ї не ладилося, доки Бетті ростили чудові люди. Та й матінка Природа нагородила її силою раніше за сестру.

  Гнів? Ні, вона радше образиться і плакатиме, ніж кричатиме й тупатиме ніжками. Нечистота? Ні, точно. Вона не розбещена світська левиця. Лишається… жадоба?

  Молодша О’белл покинула добрих прийомних батьуів заради сестри. Чи це не бажання мати більше, аніж є? І куди дівчата подалися? Правильно, в палац, де немає браку в багатому вбранні, дорогоцінностях і їжі.

  Отже, прийшов до виводу Омран, в ній вселився Мамона. Або Дев.

  Чоловік згадав шар сірки на підлозі. Мамона не має сили вогню. Тож, це все ж таки, Джин. А на кожного Джина є своя пляшка. Цього разу, вона може бути наповнена святою водою -­ цинічно посміхнувся Омран.

  За цими роздумами статний чорнявий воїн дійшов до межі полів, де нещодавно працювали люди. Скраю до половини темний чорнозем лежав грудками, на якому стояли вкупі мішки з картоплею. А далі, де виднілося зелене бадилля брукви, моркви та сади з яблуками, було темно від хмари летючої сарани.

  -Авеноме! – вигукнув Омран. Чоловік звів брови, що виявило в ньому невдоволення. Невже знахар досі не начарував тварин, чи комах, чи птахів, що знищили би дітей Аваддона?! Чим же вони з Паливухом тут займалися?

  З хмари шкідників вигулькнув розгублений знахар.

  -Паміре Омран, я безсилий. Я начаклував курей, та вони попадали замертво. А їх тіла розсипалися на очах у нових комах, що нищать наші посіви. В садках не лишилося фруктів, живе лише те, що під землею. Люди налякані. Я їх зібрав у льоху, що за п’ятсот метрів звідси. Паливух читав молитви і кропив усе святою водою, але той, що вселився до тіла паміра Олівера, шваркнув його об дерево і він втратив свідомість.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше