Таємниця "Чорної долини"

Глава 2

      Автомобіль розсікав повітря їхавши на високій швидкості. Зображення дерев з обох боків розмивалось, не дозволяючи сфокусувати погляд на якомусь одному. Данієль був достатньо зосереджений, хоча і втомлений, враховуючи практично безперервне дев’ятигодинне кермування. Час від часу, його погляд падав на екран мобільного телефону, на якому був увімкнений навігатор, а після звірки з картою хлопець знову вдивлявся в дорогу. Періодами, Данієль щосили стискав руль, пригадуючи крик матері та погрози Біксбі, які лунали в трубці декількома годинами раніше. Страх в голові домальовував найгірші варіанти розвитку подій, а тоді в грудях стискало так, що хлопець не міг вдихнути повітря. Проїхавши кілька миль по хвилястій дорозі, Данієль збавив швидкість, готуючись до повороту. Але жодного повороту не було. Він ще раз перевірив навігатор, щоб упевнитись, чи не проїхав повз. Наче ні. Але жодної дороги не було видно. Навпаки, навкруги були хащі. Данієль вирішив проїхати трохи далі, з надією, що потрібний поворот буде десь поряд, але його так і не було. Звіришвись з навігатором, той показував, що йому необхідно повернутись на 600 футів. Тоді, хлопець розвернув авто і повернувся до того місця, де мав би бути з’їзд, опісля заглушив мотор та вийшов з авто, попередньо припаркувавшись на узбіччі. На вулиці було досить прохолодно, не зважаючи на теплу пору року, тому Данієль накинув джемпер, взяв ранець з необхідними речами та закривши багажник автомобіля, оглянувся. Навігатор впевнено показував, що слід рухатись на південний-схід, хлопець перевів подих та неспішно рушив, попередньо включивши ліхтар на голові, який одягнув раніше.

      Просуватися лісом було доволі складно, кросівки раз у раз заплутувались в заростях плюща, а по обличчю били гілки. Данієль невпинно йшов, сопівши під ніс та звірявся із вказівником на телефоні. Пройдучи близько 1500 футів від дороги, ліхтар на його голові почав періодично блимати. Данієль зупинився та перевірив батарейки. Наче все було добре. Але ліхтар зрештою через декілька хвилин згас. Навкруги настільки сильно згусли сутінки, що йти без ліхтаря було дуже складно, відтак Данієлю довелося витягти запасний, ручний ліхтар. Хоч він і світив краще, та просуватися з ним було дискомфортніше – мінус одна вільна рука. В лісі було досить тихо. Навіть не було співу птахів чи звуків від інших його жителів. Зробивши ще декілька кроків, Данієль наче наштовхнувся на невидиму стіну, яку все ж зміг пройти з певним зусиллям. Повітря в той момент в грудях збилося, наче він вдихнув воду, коли йому було вісім і він вчився плавати. Спогад настільки сильно заповнив його розум, що Данієль притулився до найближчого дерева та почав гучно кашляти. Декілька секунд і він знову зміг вдихнути на повні груди. Але від цього не стало легко, пекуча біль настільки сильно відбилася по його грудях, шиї, голові, що в очах потемніло. Новий вдих повітря був так само болючим, але вже трохи меншої інтенсивності, а вже через хвилину біль повністю вщух і хлопець знову міг нормально дихати. Після того що відбулося, Данієля злегка трусило, він зупинився та перевів подих, пробуючи остаточно прийти до тями. 
      Зробивши декілька кроків, він почув як десь поряд хруснула суха дерев’яна гілка. Він різко повернувся та направив туди свій ліхтар, який все ще тримав в руці. Там нікого не було. Тривога, яка вже встигла відійти, знову почала наростати. Посвітивши ліхтарем навкруги, та впевнившись, що там нікого немає, Данієль подумав, що це були якраз ті самі жителі лісу, та спробував рухатись далі згідно маршуту на телефоні. В якийсь момент, на екрані з'явилось повідомлення "відсутня мережа". Хлопець покрутився та спробував припіднести телефон вище, наче це мало йому допомогти. Але мереі не було. Данієль вирішив перезапустити мобільний телефон, надіючись, що це зможе вирішити проблему з мережею. Але телефон після перезавантаження відмовлявся вмикатись. 

      - Цього не може бути! – сказав він, пробуючи увімкнути пристрій, - там було ще 80% заряду. Ну, що ж таке! – пихтів собі під ніс, натискаючи на кнопку увімкнення телефону, але це не принесло жодної реакції, екран пристрою був чорний та не подавав жодних ознак життя, - А щоб йому!

      Новий шурхіт десь надзвичайно близько відволік Данієля від спроб реанімувати телефон. Він знову почав світити ліхтарем в різні сторони, та вже коли хотів знову списати шум на життя лісових тваринок, він вловив погляд жовтих, як місяць, очей. До горла підступила грудка, яка перекривала дихання. Данієль не міг повірити в те, що побачив. Величезний вовк! Схопившись з місця, він почав бігти не розбираючи напрямку. Просто біг, періодично оглядаючись, чи не женеться звір за ним. В якийсь момент, хрускіт гілок повторився, а навпроти його траєкторії бігу стояв… Данієль, навіть не зміг до кінця збагнути. Він перечепився за гілку, та впав долілиць. Опершись на руки, не звертаючи уваги на біль, який пронизав його передпліччя, хлопець почав відповзати, продовжуючи з жахом дивитись на жовті очі звіра, який стояв неподалік на двох лапах.

      - Допоможіть! Хто небудь! – закричав Данієль, виключно інстинктивно, повністю розуміючи, що нікого в цей момент, в цьому лісі - немає. Звісно окрім нього, та великого звіра, який гучно дихав.
З його глотки було чути гарчання. Звір почав неспішно рухатись до хлопця. Данієль, продовжував відповзати, та оглядатись у пошуках спасіння. Поруч біля дерева лежала 2-ох - 3-ох футова груба гілка, яку той схопив та направив, як вістря меча, в сторону звіра. Вовк в свою чергу опустився на чотири лапи, та голосно завив, а після цього впевнено почав рухатись в напрямку хлопця. Данієль спробував підвестись на ноги, але ті оніміли. Все ж підвівшись, він почав з усієї сили махав імпровізованим мечем в різні боки, намагаючись відігнати, цього напрочуд великого по своїх розмірах, вовка. Мить, і хлопець бачить, як звір кидається на нього, не встигнувши відреагувати. Вовк вихопив пащею гілку, яку тримав Данієль, та віджбурнув її в протилежну сторону, а тоді скалячи гострі зуби, з яких стікала слина, кинувся на Данієля повторно, збиваючи того з ніг. Хлопець влетів в дерево, яке було позаду нього та з’їхав по стовбурі. Перед очима замерехтіли мушки, а різкий запах гнилі вдарив в ніс. Спробувавши сфокусувати зір, Данієль відчув як сильна лапа, що натиснула на його грудну клітку, притиснула хлопця до землі. Він закрив очі та зіщулився, крик застряг в його горлі, а всі подальші дії настільки швидко відбулися, що хлопець не був певний у їх достовірності.
По перше – це яскраво фіолетове світло, яке гостро вдарило навіть по замкнутих очах. По друге – це якась потужна хвиля, яка з силою звільнила Данієля від натиску звіра. По третє – коли хлопець привідкрив очі, побачив, що звір зі скавулінням лежить в декількох десятках футів від нього. По четверте – фіолетове сяйво виринало з грудей Данієля, а якщо бути точним, то з кулона, який багато років тому, подарував його батько. Але решту подій, хлопець не зміг проаналізувати. Слабкість настільки сильно заповнила його тіло, що він навіть не міг порухати пальцем, а через мить його свідомість потонула в приємному темному вирі, в якому не було ні зниклого батька, ні Біксбі, який тримав в заручниках його маму, ні звіра, який лежав зовсім недалеко від Данієля, ні всього того божевілля, яке нещодавно відбулося…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше