3 частина

      Був ранок, але за погодою на вулиці такого і не скажеш. Дощ дуже голосно стукав у вікно, на вулиці було темно, наче це ніч, гриміло, блискало. Мене розбудив голосний грім, я навіть злякалася. З переляку я дивилася на темний екран телевізора і вслухалася на ехо грому. Мені дуже боліла спина, всі кінцівки тіла занеміли.  Я швидко пришла до тями і пішла на кухню. Світла не було. "Це й не дивно" подумала я. Аж в раз дуже різко пройшовся грім, я навіть підпригнула. Хоч я вже й доросла, але мені було страшно находитися самою, в темній квартирі, одна, Одна однісінька. Мені здавалася що я заблукала, всі від мене відреклися і я залишилась тілька сама, нізким. Я перевірила свій телефон, в ньому майже сідала батарея. "Чудово! Просто чудово!", я пішла шукати по кімнатам свічки. Так, в цю погоду не з’їздиш до мами. Я вирішила передзвонити до  мами, та попередити що я не приїду. Батарея вже майже сіла, але маму попередити потрібно було.

   Я набрала маму, та в неї був вимкнений телефон. "Розрядився, мабуть" це було очевидно, я вирішила передзвонити до Олі, але як тільки я її набрала, екран телефону потух та не вмикався. От  і закінчилася батарея. І що ж мені робити цілий день? Просто сидіти? В темноті? Хоча.... Ні! На вулиці погана погода. Я сіла біля вікна, і слухала як дощ постукував у вікно. Це було заспокійливо. Але мене всеодно не покидала думка, а що якщо прогулятися на дворі? Дощ майже закінчився, але небо було захмареним, та грім час від часу видавав свої звуки. Ця погода так манила мене. 

  Я просиділа майже час, світло не з’являлося, та в мене було таке відчуття що скоро я зійду з розуму. Не знайшовши ні однієї свічки, я вирішила піти одягтися та прогулятися. Я одягла сірий світер, темні брюки, осінні ботинки, ну а наверх я одягнула темно-темно зелений плащ, і провсяк випадок взяла жовту парасолю.

   На вулиці було дуже свіже повітря, дощу не було. Я відчувала спокій і гармонію цієї природи. Я вирішила сходити до магазину. Небо було затягнуто хмарами, але час від час сонячні промінці пробивалися до землі. Я була здивована, просто сама від себе! Раніше я взагалі не любила таку погоду, а зараз просто немов закохалася. Я йшла черз парк, жовті листя танцювали у танку від поривів вітра. Я майже дійшла до магазину. Я не знала що купити, але зайшовши в магазин я купила собі шість свічок, не в темноті сидіти, я купила собі печива, декількох тістечок, та тортик і улюблений Олін апельсиновий сік, а собі яблучниий. Я йшовши додому вже не через парк, а понад дорогою, щоб завітати до Олі. Я дуже довго стукала, та мені ніхто не відчиняв. І зателефонувати не можу, у вікнах не горіло світло, мабуть світло досі не увімкнули. Я шла додому, накрапав маленький дощ...