4 частина

   Прийшовши додому я була розчарована, я хотіла провести вечір хоч би с подругою, було темно. Я навіть не роздягаючись пішла на кухню. Я взяла коробок сірників та дістала з сумку одну свічку. Запаливши її я поставила її в маленьку темно зелену підставочку. Взявши її я пішла на коридор, щоб зкинути свій трохи намочений плач, скинути черевики. Роздягнувшись я пішла знову на кухню. Дістала два види соку, торт, та тістечка та поставила в холодильник. " Можливо завтра дістану Ольгу",- подумки сказала сама собі. Печиво я дістала самим останім, я розв'язала пакетик з печивом та дістала звідти декілька штучок. Я пішла у вітальню та всілася на канапу. Поряд я побачила телефон, я взяла його в рукита почала роздивлятися, ніби перший раз побачила. Я нажала на кнопку, він не вмикався, сівший зовсім."Дивно". Погода ніби налагоджується, мабуть вітер щось наробив.Телефон я як і раніше тримала в руці, тільки не звертала увагу. Я вдивлялась в темний екран телевізора. Раптом мій телефон пілікнув, ніби пришло повідомлення, " Це і справді так!", але як!? Він був повністью розряжаний. Від несподіванки, я підскочила, а печиво випало прямо з руки. Я подивилася на телефон, було і справді повідомлення, від Олі.  " Чекаю тебе в парку". Я була ошелешена, як? Телефон був розряжений, та й пізно вже, який парк? Я подивилася на телефон, було 43% зарядки. Я була здивована, я почала писати відповіть Олі.

  " Вибач, але вже пізно давай завтра?", як тільки я хтіла натискнути кнопку " Відпривити", мій телефон знову потух і не вмикався. Якщо чесно я було трохи злякана, моливо це щось з моїм телефоном? Хоча наврядчи, він майже новий, і не падав в мене ні разу. Дивно. Я довго не могла вирішити чи йти чи ні. Свічка продовжувала горіти, а мої думки розповзались в різні сторони. З однієї сторони, чому б і не піти до Олі? Вона всеж таки моя подруга та а з іншої, пізно та й на вулиці може бути багато різних маньяків, чи ще когось. Я знову взяла телефон, я намагалась його увімкнути, та марно. В ціх подумках я й не помітила, що на настінному годиннику було 23:17. Все ж ні мабуть не піду, да й поспати хочеться. Піду до неї в завтра, а ні не вийде, мені на роботу. " Знову ця робота!", ну нічого, зустрінуся після роботи. Я дістала із шафи свою піжаму, та телефон знову засвітився, я злякалася, та трохи менше чим минулого разу. Знову була СМС від Олі, "Мені тебе чекати!?" Від Оліної СМСки менрі на душі стало холодно, ніби Оля вже перестала бути такою життєрадісною, та всеж я взяла себе в руки, і написала їй відповідь. " Буду через 15 хвилин". На цей випадок я встигла натиснути кнопку " відправити". Та я швидко пішла одягати плащ і черевики, та поспішила до Олі на зустріч. Хоча в мене було погане передчуття, я все ж таки вирішила що піду. Затушивши свічку, та взявши із собою телефон, провсяк випадок, ключи від квартири були в мене в кишені, було чути чіткий звук захлопнувших дверей. Я спішила до Олі на зустріч. Цікавість все ж таки взяло в гору, та якби я знала що станеться, нізащо на світі не пішла....