Розділ 7

Чотири місяці потому

— Ваша дружина, Тимуру Демидовичу, сама дзвонить… — його безпечник вичікувально зупинився на порозі, і Тимур спочатку навіть не повірив. Так не буває.

Декілька місяців безрезультатних пошуків, і раптом сама?

А потім затеплилася слабка надія. Може, Ніні нарешті набридло від нього ховатися, і вона вирішила дати згоду на розлучення? Між ними ніколи не було особливих ​​пристрастей, але вони завжди вміли домовлятися, навіть у ліжку.

Взяв телефон і натиснув "Прийняти".

— Тимуре? — голос холодний і витриманий, як завжди. Начебто вони бачилися кілька годин тому, а не кілька місяців. — Мені сказали, ти мене шукаєш?

Він ледве стримався, щоб не виматюкатися в трубку. Сам же сказав, цивілізовано…

— Здрастуй, Ніно. Так, шукаю. Я подав на розлучення, і якщо ти… — почав він, аж тут з динаміка ясно долинув дитячий плач.

Тимур навіть на екран подивився, чи він не помилився? Він розмовляє зі своєю дружиною? Плач наче вщух, може, йому здалося?

— Послухай, — знову заговорив, і знову йому у вухо заплакала дитина. Наскільки Тимур знався на дітях, зовсім маленька дитина.

Принаймні такі ріжучі слухи крикливі звуки видавали немовлята. Він бачив у фільмах, інакше звідки йому знати, як плачуть діти наживо?

— Хто це кричить у тебе, Ніно? — Запитав. — Ти не вдома?

— Це плаче твоя дочка, Арсанов, — не змінюючи тону, відповіла майже колишня дружина. — У тебе тепер є донька, Тимуре, їй сьогодні якраз тиждень. Ти все ще хочеш зі мною розлучитися?

Він замовк, стискаючи в руках телефон, серце шалено забилося десь під кадиком. Ніна теж мовчала, зате дитина кричала, не перестаючи, вивертаючи навиворіт все, що збиралося в нього всі ці роки в самій глибині. За грудною клітиною, у районі сонячного сплетення.

— Чому… — повітря не вистачало, вийшло хрипло і натужно, — чому вона плаче?

— Тебе це не повинно цікавити, Арсанов, — відповіла Ніна, і Тимуру захотілося її вбити. Від люті відразу повернувся голос.

— Чому ти мені не сказала? — Тепер він не збирався стримуватися. Яка тут уже, в дідька, цивілізація? — Яке ти мала право приховувати від мене дитину?

— Я намагалася з тобою домовитись.

— Ми обговорювали здебільшого фінансові та майнові питання. Не пам'ятаю, щоб там було щось про дитину.

— Ти вирішив зробити мене жебрачкою?

— Я лише відмовився витягувати з боргової ями твоїх родичів, які спустили статки на сумнівні проекти.

— Прибуткові, Арсанов, прибуткові проекти. Але криза…

— Криза ні до чого, — перебив її Тимур, — я попереджав, щоб твій брат не зв'язувався, я вмовляв свого батька, я відмовився бути вашим поручителем…

І знову його обірвав плач дитини. Його дочки. Боги, невже це правда?

— Вибач, Арсанов, мені треба її годувати, — квапливо заговорила Ніна, — надсилай своїх адвокатів.

Тимур осікся, розуміючи, що просто не може зараз натиснути на відбій.

— Ніно, — сказав хрипко, — можна я приїду?

Тепер вона замовкла.

— Ні, Тимуре, — відповіла після тривалої паузи, — не треба. Мені зараз не до тебе. Я стільки пережила, у мене такий складний період…

— А я не до тебе збираюсь приїздити, — перебив Тимур. — Я хочу бачити свою дочку.

І не лише бачити. Тому що йому не запаморочило пам'ять, і він чудово пам'ятає ті останні нечасті ночі, проведені разом. І пам'ятає, що тоді ніхто не забував про захист. Тому він зробить тест ДНК, щоб переконатися, що це справді його дочка.

А далі вже діятиме за обставинами.

***

Тимура розбудив плач Сонечки. Він спросоння потупив пару секунд, глянув на годинник —початок другого. Це що ж, поспав лише півтори години? Адже зранку нарада, залишилося ще провтикати тендер.

Спочатку сподівався заснути — все ж таки з нею Ніна, — але плач тільки наростав. Не витримав, підвівся, натяг домашні шорти і пішов до дитини.

Ніну з Сонею Тимур поселив у їхній колишній спальні, сам перебрався до кабінету. Він одразу попередив дружину, що тепер їхні стосунки обмежуються лише дитиною, хоч та й робила спроби до зближення.

Якось прийшла до нього в одній прозорій сорочці, він якраз вийшов із душу. Підійшла, стягнула з стегон рушник і опустилася навколішки.

— Твій господар мене до тебе не пускає, а я так за тобою скучила, дружечок!

— Дружечок за тобою не нудьгував, він не має дефіциту спілкування. І взагалі, він збирається спати, — відповів за нього господар, одягнув на дружину свій халат і випровадив за двері.

— Я так і знала, що ти тягаєшся по своїх повіях, — крикнула Ніна, впершись у одвірок.

— Я не спатиму з тобою, Ніно, — стомлено відповів Тимур, — ми це вже обговорювали. Наш шлюб себе зжив. Якщо тебе щось не влаштовує, то ти можеш з'їхати хоч завтра.