Таємний прихильник

3 глава

Нарешті цей робочий день закінчився. Сергій з комп’ютером до кінця не розібрався. Але це нічого. Я підійшла до своєї машини. На щастя з нею все добре. Адже не зрозуміло, що було б якщо цей чоловік щось з нею зробив. Я сіла у машину та поїхала додому.

Їхала я півгодини. На дорогах були затори. Краще б я пішки на роботу пішла. А то з машиною у мене сьогодні якісь проблеми.

Приїхала у двір, мені пощастило, адже місце на якому завжди стоїть моя машина вільне. Я припаркувала машину і вийшла з неї. Та пішла додому. І знову на мене чекав сюрприз. У дверній ручці, як зранку лежали троянди, лежить ведмідь. Плюшева, красива іграшка. Я взяла її. Зайшла у квартиру і роздивилась ведмедика. У його лапках лежала записка. Я її почала читати Я запрошую тебе на побачення. Сподіваюсь ти на нього прийдеш. Чекатиму тебе біля ковзанки (написана адреса) о 19:00. Ти мене впізнаєш, я буду одягнений у жовту курточку і сині джинси”. Я поклала цю записку на тумбочку біля дзеркала, зняла верхній одяг. І пройшла у кухню. Сіла на стілець. І подивилась у телефон. Повідомлення від мами. “Доню, не приїзди сьогодні. Мене з татом не буде дома. Нас затримують на роботі. Не знаю коли ми будемо дома. З днем народження, доню”. “Класно”. Тепер точно сама. Перший день народження коли мене всі кинули. Плакати хочеться, що просто немає сил. Я згадала, що тільки що читала лист від когось. Тому я сходила у коридор, взяла записку. І ще раз її прочитала. О 19:00 зустріч, а зараз 18:20. Хм... повинна встигнути. Ця ковзанка недалеко від мого дому. Якраз за сорок хвилин туди доїду. І все ж таки хочеться знати, хто цей чоловік. Я сходила переодяглась у джинси і теплу кофту. Одягла верхній одяг. Взяла сумку і вийшла з квартири. На машині вирішила не їхати. Сьогодні якісь проблеми з нею. Тому я пішла на зупинку. Вона за п’ять хвилин від мого будинку. По дорозі на зупинку, побачила дві закохані пари. Вони тримались за руки, а на їх обличчях були посмішки. Підійшовши до зупинки, подивилась табло графіку автобусів. Автобус приїде через 2 хвилини. Це небагато, але можна змерзнути. На вулиці прохолодно, не та погода, яка була зранку. Ці дві хвилини пройшли швидко. Під’їхав автобус. Людей було багато. Я ледве зайшла у нього. Прийшлось їхати біля дверей. Автобус теж їхав довго. Але все ж я приїхала на зупинку за дві хвилини до призначеного часу. Пішла до ковзанки. Біля дверей я дійсно побачила чоловіка у жовтій курточці і в синіх джинсах. Підходячи до нього, я його впізнала. Почала сміятися. Він сьогодні ходив цілий день біля мене. Серйозно? Серйозно? Це Сергій, програміст в офісі в якому я працюю. Я підійшла до нього.

- Привіт — сказала я

- Привіт — він посміхнувся.

- То це ти мені цілий день подарунки даруєш?

- Так, не очікувала?

- Ні, але дякую. Мені дуже приємно

- Пішли у середину, вмієш кататись на ковзанах?

- Ні. Багато разів була на ковзанці. Але так і не навчилась їздити. Були лише синці — ми зайшли у приміщення.

- Зараз є можливість навчитися

- А ти вмієш добре кататись?

- Так

Взяли ковзани і почали одягати їх. Потім вийшли на ковзанку.

- Ааааа, тримай мене — я почала падати і сміятись. Сергій мене вчасно підхопив і тим самим не дав мені впасти. А мене в цей час кинуло у жар.

- Давай буду тебе вчити кататись... спочатку нормально стояти

- Давай — я посміхнулась.

Сергій вчив мене стояти на ковзанах, а потім і вчив кататись. Під кінець я сама поїхала.

- Молодець, ти здібна учениця

- Дякую

Ми зняли з себе ці ковзани.

- Ноги напевно будуть боліти завтра

- Це точно, але поміть ти не разу не впала

- Це диво дивне — я почала сміятись

- Я пропоную зараз піти у ресторан. Як ти на це дивишся?

- Я не проти — я знизила плечима.

- Добре. Тоді здаємо ковзани і йдемо у ресторан?

- Так

Ми дійшли до найближчого ресторану. Він знаходився за десять хвилин від ковзанки на якій ми тільки що були. Весь час мовчали. Я зовсім не знаю свого колегу. Якраз буде нагода познайомитись з ним ближче. Єдине, що я дізналась. Це він круто катається на ковзанах. На роботі ми лише розмовляємо про роботу. Цікаво, який він насправді. Як людина.

Ми зайшли у ресторан, нас відразу посадили за останній вільний столик. У залі було багато людей. Я б сказала занадто багато. Ми сіли на стільці. І почали гортати меню. Цей ресторан японської кухні.

- Як щодо один сет суші на двох?

- Я не проти, і сік

- Добре — до нас підійшов офіціант. Сергій зробив замовлення. Ми почали чекати на наше замовлення. Мій колега дивився на мене весь час.

- Я тебе не налякав своїми подарунками?

- Ні. Я взагалі люблю сюрпризи. А їх сьогодні було багато

- Це так

- Звідки ти дізнався де я живу?

- Не важливо

- Не скажеш... а чому саме подарунками вирішив...

- Я не знав як з тобою заговорити — він опустив очі — ось і придумав з цими подарунками

- Зрозуміло. До речі, дякую, що ти за мене заступився тоді зранку

- Немає за що. У мене є досвід розмови з такими як той чоловік

- Звідки?

- У мене така молодша сестра. І дружина такою була

- Я так розумію ти розлучений

- Так. Вже як три роки. А ти?

- Я була заміжня. Мій чоловік пішов від мене. Через мій нестерпний характер. Сказав, що зі мною він жити не може

- На стільки жахливий характер?

- Напевно, що так — нам принесли наше замовлення. Ми почали їсти. Сергій дійсно не знає мій характер. Може я схожа на його колишню дружину.

Ми сиділи розмовляли, сміялись та їли суші. А Сергій виявився приємним співрозмовником. Повечерявши, Сергій довів мене до будинку. Ми дійшли до мого під’їзду.

- Дякую за приємний вечір — сказала я.

- Мені було дуже приємно провести з тобою час. Дякую, що прийшла на побачення — він посміхнувся. Ми обійнялись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше