3

Прокинувшись вранці, Петро Михайлович у великому подиві почав обдумувати свої вчорашні вчинки. Чоловік раніше завжди відзначався тверезим обачливим розумом і твердим рішучим характером. Інакше і бути не могло. Адже щоб досягти успіху в жорстокому невблаганному світі бізнесу і політики про слабкість і м'якотілість доводилося геть забувати. А тут така нез'ясовна сентиментальність. Така душевна слабкість.

І навіщо він тільки привів це дівча в свій будинок ночувати? Для чого надавав таких райдужних обіцянок? Навіщо так необачно погодився їй допомогти? Адже він навіть толком, не знав, чи дійсно вона його сільська родичка. Не переконався, чи має насправді якийсь дальній племінник дружину. Крім того, Петро Михайлович вже давно звик до думки про те, що допомагати комусь справа невдячна. Що після цього обов'язково чекай якихось неприємностей і проблем. 

У роздратуванні від своєї слабкості чоловік піднявся з ліжка. Підійшов до вікна. Закурив сигарету. На дворі розпочинався тихий літній світанок. Сонце тільки-но піднялося над обрієм. По запорошеному тротуару кудись квапливо поспішали перші вранішні перехожі. Тихо шарудячи шинами, проносилися завше не втомливі автомобілі. Місто неспішно, прокидався після короткої липневої ночі.

Докуривши сигарету і трохи заспокоївшись, Петро Михайлович із здивуванням почув якийсь рух на кухні. Накинувши халат, він поволі вийшов із спальні в коридор. У ніздрях залоскотав такий приємний і знайомий запах смаженої картоплі з цибулею і яєчня зі шкварками. Зайшовши в кухню, чоловік побачив Дарину, яка куховарила біля газової плити.

– Доброго ранку, Дарино! – привітався з молодою жінкою Петро Михайлович і запитав. – Чого вам не спиться в таку рань?

– Ой, доброго здоров'ячка вам вуйку Петре, – відповіла Дарина обертаючись. – Вибачите, що розбудила своєю метушнею.

– Так нічого, – заспокоїв її чоловік. – Мені вже і так потрібне на роботу.

– Значить, я встигла вчасно приготувати вам сніданок! – радісно вигукнула Дарина.

У Петра Михайловича від здивування такої непрошеної активності жінки брови вигнулися великою дугою. Задоволено крякнувши, він всівся за стіл. Жінка швидко поставила перед ним тарілки з паруючим сніданком. Сама сіла за протилежну сторону столу, і підперши голову рукою, з цікавістю поглянула на чоловіка.

– А ви чого не їсте? – поцікавився у неї Петро Михайлович.

– Мені не можна, – весело відповіла Дарина. – Я на дієті. Зайву вагу треба скинути.

– Зрозуміло, – коротко підсумував чоловік і взявся за їжу. На його велике здивування виявилось, що новоспечена родичка чудово готує. Сніданок був надзвичайно смачним. Привчений до вишуканих (і в той же час прісних, позбавлених смаку) ресторанних блюд Петро Михайлович вже давно так смачно не їв, і не насолоджувався звичайною смаженою картоплею і яєчнею. Уплітаючи за дві щоки, чоловік знову відчув чудовий приплив гострої ностальгії. Снідаючи, він немов скинув зі своїх плечей декілька прожитих десятиліть і перетворився на простого сільського хлопчину на ім'я Петрусь. І смак, і аромат того давнього минулого викликав незрозуміле хвилювання і дивну бентегу в серці.

Насилу, прогнавши нав'язливі спогади, Петро Михайлович закінчив сніданок. Піднявшись з-за столу, він промовив до жінки: 

– Ви готові? Мені пора на роботу і вам, напевно, слід поїхати зі мною. Там на місці я спробую задовольнити ваше прохання.

– Ой, – радісно вигукнула Дарина і швидко заторохтіла. – Одну хвилинку вуйку Петре. Я тільки переодягнуся і трохи наведу марафет на обличчі.

Як і слід було чекати, хвилинка розтягнулася на цілі півгодини. Весь цей час очікування чоловік гарячково обдумував, куди б це прилаштувати на роботу родичку. Взагалі-то варіантів у нього було багато. Петро Михайлович був власником декількох фірм і компаній в цьому місті. Плюс ще непогані зв'язки в обласній держадміністрації, де він числився найближчим помічником і радником губернатора. Проблема полягала в тому, що чоловік звик розставляти на всі важливі і значущі пости своїх перевірених і спеціально підібраних людей. Дарина ж поки залишалася для нього «темною конячкою», з якою неясно було що робити. Роботу простої посудомийниці або прибиральниці пропонувати було якось незручно, а щось серйозніше невідомо чи потягне.

Так і не ухваливши якогось рішення, чоловік нетерпляче крикнув:

– Дарино, ви вже зібралися. Я поспішаю.

– Так вуйку Петре, – почулося з гостьової кімнати. – Я вже готова.

Через мить із-за дверей з'явилася родичка. Сьогодні вона була ще красивішою, ніж вчора. Пишне кучеряве волосся жінка розпустила довгими пшеничними струмочками по вузьких плечах. На її молодому симпатичному обличчі практично була відсутня косметика. Ясно-блакитний піджак і довга спідниця додавали зовнішності Дарини якусь дивовижну серйозність і солідність. І ці, загалом, нехитрі зміни, немов за помахом чарівної палички, за якісь лічені хвилини, перетворили ефектну молоду жінку на пихату зрілу бізнес-леді (і звідки лише в цієї наївної простачки-селянки з'явилися такі здібності до зміни іміджу?).

Вони вийшли з квартири, спустилися в двір, сіли в машину. Петро Михайлович швидко вивів автомобіль на вулицю міста. І тут Дарина приголомшила його питанням:

– Вуйку Петре, а де ваша дружина?

– Поїхала відпочивати на курорт. До Туреччини.