9

Петро Михайлович рішуче не розумів, що трапилося з його помічницею. За останній час жінка стала дуже розсіяною і неуважною. Вона не справлялася зі своєю роботою, сильно нервувала і робила багато дрібних помилок. Чоловік здогадувався, що Дарині мабуть нелегко після розлучення з чоловіком і прагнув всіляко підтримати її теплим словом і дружніми порадами. Але іноді поведінка жінки просто заводили його в глухий кут. Для прикладу він ніяк не міг, зрозуміли, чому для вирішення кожної дрібної дрібниці вона тепер біжить до нього, хоча раніше сама успішно справлялася з набагато складнішими питання.

Але значно гіршим був дивний, навіть панічний, страх Дарини залишатися вдома однією. Якщо на роботі вона ще якось тримала себе в руках, то вечорами і на вихідні від телефонних дзвінків помічниці не був порятунок. Дійшло до того, що вона сама кілька разів напросилася до нього в гості в заміський будинок. Спочатку така настирливість навіть трохи дратувала чоловіка, але скоро він звикся з цим новим дивацтвом жінки. Петро Михайлович давно вже не вів особистого життя, і таке, особлива, увага молоденької Дарини навіть трохи полестила йому. Від нього чоловік немов помолодшав, став бадьоріший і енергійніший.

У таких непростих умовах пролетіло декілька тижнів. За цей час Дарина так владно ввійшла в життя Петра Михайловича, що він вже і не знав хто вона тепер для нього – хороша співробітниця або прийомна дочка. Жінка непомітно стала повноправною господинею його заміського будинку, і безтурботний сміх її сина часто скрашував холодну порожнечу величезних кімнат триповерхової будови. Чоловік навіть почав звикати до їх повсякденних відвідин, відчуваючи себе достатньо затишно в такій невизначеній ситуації поки Дарина сама не зважилася розставити всі крапки над «і». 

Трапилася ця подія на початку лютого на його день народження. Того дня жінка раніше відпросилася у Петра Михайловича з роботи, натякнувши, що вдома його чекатиме невеликий сюрприз від неї. Заінтригований почутим він насилу зумів досидіти до кінця робочого дня. Щось всередині підказувало йому що сюрприз, підготовлений Дариною, дійсно вартий того щоб, немов очманілий летіти до рідної домівки.

Зайшовши в будинок, він був уражений дивовижною тишею, яка тут панувала. Було очевидним, що вся прислуга відправлена, додому і залишилися тільки вони вдвох. В повітрі пахло гвоздиками і персиками. Злегка хвилюючись, Петро Михайлович увійшов до вітальні. У каміні мерехтів вогонь, освітлюючи своїм мерехтливим світлом невеликий простір. На пухнастому персидському килимі сиділа Дарина, тримаючи в руках келих з тонкого скла, на підлозі стояла відкрита пляшка з червоним вином і ваза із заморськими фруктами. Тихо звучала знайома мелодія оркестру Джеймса Ласта.

 Дарина задумливо дивилася на вогонь і не відразу помітила його. Довгий напівпрозорий пеньюар, недбало схоплений поясом, майже не приховував її тіла. Волосся жінки безладно розсипалося по плечах... Чоловік підійшов нечутно ззаду і опустився на килим поряд з нею.

– Здрастуй Дарино, – шепнув він, нахилившись до її плеча. Запах її волосся подіяв збудливо на нього. На мить чоловік втратив контроль над собою і ледве стримався від бажання стиснути її в обіймах, заритися лицем в це пишне волосся і вп’ятися поцілунком в милі вуста. Але ні. Так не можна. Він не може собі цього дозволити...

Вона здригнулася від несподіванки і обернулася. Її обличчя осяяла усмішка.

– Здрастуйте, вуйку Петре! – і Дарина протягнула йому руку.

Він притиснувся на мить губами до її тонких пальців і тут же відпустив її. Прагнучи додати своєму голосу, максимум серйозності, вимовив:

– Як просувалися справи сьогодні? Все гаразд? Не було проблем?

Вона дещо збентежена такою його поведінкою швидко відповіла:

– Ні, все нормально. Я зробила всю свою роботу. Але це дурниці. Головне те, що я встигла підготувати все до вашого приїзду.

– Що саме підготувати? – здивувався Петро Михайлович.

Сльози бризнули з очей жінки. Схопившись на ноги, вона гнівно вигукнула:

– Який же ти бовдур. Невже так і не зрозумів, що я люблю тебе невдячний? Що не можу жити більше без твоїх очей, усмішки і обіймів? Що ради них готова на все на світі? Що мій подарунок тобі на день народження це я сама і мої почуття?

Після цього короткого емоційного монологу Дарина замовкла. Плечі її здригалися, по обличчю струмочками бігли сльози, тоненькі пальці нервово теребили краєчок поясочка пеньюара. В цю мить вона була настільки прекрасна і спокуслива в своїй беззахисності, що Петро Михайлович вже не зміг упоратися зі своїми бажаннями. Не замислюючись, він підійшов до жінки впритул, пригорнув її до себе і почав пристрасно цілувати.

Дарина стояла, приголомшена, але не чинила опору його рукам, його губам, його поцілунку... Очі жінки були закриті, волосся розкидане по плечам, полум'я каміна освітлювало її перекинуте личко...

Петро Михайлович довго і вміло цілував її м'які солодкі вуста, одночасно пестячи руками все Даринине тіло... Руки чоловіка оточували її з усіх боків, пояс від його рухів непомітно розв'язався, і мерехтливий вогонь освітлював голе тіло жінки, її довгі стрункі ноги, всю її...

Дарину охоплювала солодка знемога, хвиля поки що неясного бажання пробігла по її тілу. Його руки без втоми ніжно ковзали по її руках, її грудях, опускаючись і піднімаючись, він гладив її шовковисту шкіру, і він помічав, що від цих дотиків вона стає все більш податливою і майже покірною.