11

У той сонячний весняний день Петро Михайлович знову збрехав Дарині. Але це було вже востаннє і зовсім трішки. Адже тоді, при розмові з своїм тестем, він ще остаточно не визначився в своїх відчуттях до Дарини. Повністю не усвідомлював того, наскільки ця жінка тепер дорога йому і як багато означає. Не підозрював навіть, як сильно прив'язався до неї, як вона важлива для нього і як йому важко буде далі без її милої усмішки, дивовижної ніжності і незабутньої ласки.

Як це частенько буває у чоловіків, тільки втративши кохану жінку, Петро Михайлович зрозумів, всю ту неповторну красу і казкову солодкість відносин, які у нього були з Дариною. Йому раптом прийшло на думку що все його існування до зустрічі з нею це даремна і дурна витрата сил і часу. Що без жінки все його майбутнє буде наповнено холодною самотою і сірою буденною одноманітністю. Що він назавжди залишиться нікому непотрібною людиною. 

Декілька тижнів розставання владно розставили всі крапки над «і». Біль розлуки розплющив чоловіку очі на те, що він до цього чомусь не помічав. Примусила задуматися про ті відчуття і емоції, які раніше здавалося йому неістотним і малозначимим. А немало безсонних ночей істотно допомогли упорядкувати чехарду думок, бажань і надій які дикими табунами носилися в його голові ось вже стільки місяців.

А потім прийшло світле одкровення кохання. Потім нестримна пекуча пристрасть таким могутнім шквалом увірвалася в його душу, що мрії про Дарину, перетворилися для нього на щоденну ману. Потім він немов підліток повністю втратив голову і з хвилюванням міг думати тільки про неї, про те, що скаже їй при зустрічі, про все те хороше, що ще можливо призначено, буде пережити їм разом. Потім Петро Михайлович забувши про все на світі, кинувся шукати свою кохану, благаючи Господа про те, щоб не було вже запізно. І знайшовши її, постарався використовувати все своє красномовство, щирість і наполегливість, щоб добитися Дарининого прощення і знову завоювати чуйне жіноче серце. Як не дивно, але кінець-кінцем йому все-таки це вдалося.