Танець смерті

4 червня 2014 року

  Лісова дорога простягається повз тисячі дерев, які списами ростуть із землі. У повітрі витає приємний аромат авантюри.
  Зі мною йде Тарас. Ми познайомились на Майдані. Жили в одному наметі, а зараз разом чимчикуємо до воріт, які вже не так далеко.
- Ще не пізно. Можемо ще повернутись... Подумай добре, бо лиш зайдемо за ці ворота, то назад шляху не буде.
- Ні! Вже пізно! Ми ж не прийшли сюди, щоб повертатись?
- Ну, дивись… собі. Я вже служив і знаю, що таке армія. А ти там не був. Тому й перепитую.
  Так, я не служив. Це для мене нове. Тим паче, що йду не на службу, а на війну. Без цієї умови я ніколи б не пішов добровольцем.
- Хлопці, ви куди?
- У батальйон «Донбас». Нам сказали, що до нього тут набирають.
- А-а-а! Ну, так-так. Усе правильно. Он бачте, там вже стоять люди, вам туди.
  За воротами стоїть дюжина добровольців. Хто в цивільному, хто — у формі. Молоді і не дуже. Калібр різнобійний.
  Мовчки приєднуємось до натовпу.
- Ви в «Донбас»?
- Так.
- Почекайте ще трохи, щоб набралася потрібна кількість, і підемо.
  Знаючи комунікативність Тараса, мені аж дивно. У нього що— зашитий рот? Навіть нічого не запитує в оточення. Та й інші не виказують нетерплячки, стоять серйозні та мало говорять.
  Переводжу погляд на дорогу, якою прийшли сюди. І що я бачу?! Вона вся заповнена такими, як ми. Щохвилини там з’являються декілька добровольців. По двоє, по четверо, по п’ятеро. Із сумками і без. Хтось іде впевнено, а хтось — вагається. Тим не менше — ідуть, бо зробили свій вибір.
- Ну все. Тепер можемо рушати.
- Нарешті…
  Асфальтована доріжка в’ється між тренувальними майданчиками. Зліва — тренувальний вертоліт для висадки і посадки десанту. За ним — полоси перешкод з ямами, шини, закопані в землю, і лабіринт металічних труб. З правого боку — спортивний майданчик.

  Що ж нас тут чекає і які наслідки матиме наш вибір? Та й, узагалі, чи правильно це все? Відповіді на ці питання я не знаю. І не хочу знати. Та й навіщо? Невідомість робить нас сильнішими! Готує до будь-якого сценарію. Якщо ж виявимось не готовими, то не біда — підготуємось. Головне — щоб були разом. Так. Разом. Разом усе здолаємо! На Майдані було так само. Прийшов, не зна-
ючи, чого чекати. Але чітко знав, що потрібно діяти. Цей принцип працює всюди. Тільки декорації змінюються.
  Нарешті те, за чим так довго йшли сюди, — тренувальний табір. Десятки наметів під різними прапорами: українським, грузинським, білоруським і татарським. Повстанські прапори і прапори обласних центрів. Така собі воєнізована частинка Майдану. Візуальна естетика гріє душу.
- Це новоприбулі?
- Так. Забирай їх, а я піду за новими.
- Без питань.
  Ще й досі не можу прийти до тями. Це дійсно зі мною зараз відбувається? Я йду на війну?
- Добровольці! Вітаю вас у тренувальному таборі батальйону «Донбас». Тут ви будете жити, поки проходять тренування і набір у батальйон. Ходіть за мною. Пошукаємо вам намет.
  Голови мовчки кивають. Ноги йдуть слідом за провідником. Як на екскурсії в музеї.
  Це козацька січ двадцять першого століття. Усе просякнуте воєнним духом — про війну говорять і думають. З війною їдять, сплять і ходять у туалет. Це як особиста зброя. Тільки переформатована в думки. Збройні думки. Думки переможців. Тут завжди з ними. Де б не був. Ця атмосфера утворює особливий дух. Дух змін. Час, коли твориться історія. Я хочу все тут пізнати, з усім ознайомитись і навчитись, а головне — оволодіти!
  Ідемо до одного намету — вже зайнятий. До іншого — також. Третій намет — ще не закріплений. Провідник нервує. Немає часу на все це. Таких, як ми, приходить сотні за день. Потрібно все робити швидко.

— Хлопці, навіть не знаю, що вам запропонувати. Нам мають привезти десяток наметів, але чомусь затримуються… Може, почекаєте?
— А коли вони мають приїхати?
— Я ж кажу, що вони затримуються, тому не знаю, коли.
— У нас нічого немає, окрім одягу. Давай ще раз пошукаємо?
— Ну… Є один варіант. Але… Зрештою, самі вирішите. Ходіть за мною.
  Посередині табору стоїть те, про що він так неохоче говорив. Тепер зрозуміло чому.
-  Цей намет — місце для куріння. Вигляд у нього не дуже. Стан також не блискучий, але нічого кращого поки що запропонувати не можу. Берете?
  Вибору немає. Треба брати або ночувати надворі. Заходимо всередину. Ззовні виглядав набагато кращим. Усередині — планетарій. Сонячне проміння на підлозі. «Стеля-решето» має чудовий
ефект. Зірочки. Безліч маленьких зірочок. Де-не-де трапляють великі зірки або навіть цілі сонячні системи. Стіни також просвічуються. Земля встелена недопалками. Ліжок декілька. Навіть
половині не вистачить.
— Добре, ми тут залишаємось. Ти тільки скажи, де брати ліжка і матраси.
— Я вас проведу.
  Ідемо через всю гвардійську частину до складу. Частина величезна, як на мене. Тренувальних майданчиків — до вибóру, до кольóру. Безкрайній полігон для стрільби, баня, їдальня... І все
це в густому лісі: липи, сосни, берези, тополі. І пташечки. І свіже повітря. Курорт!
Біля ангару чимала черга. Стаємо в кінці.

                                                                                * * *
  Через дві години заходжу до намету зі своїм новим чудовим ліжком. Воно трохи поржавіло, але то не страшно. Головне — що не на землі. Наступне завдання — реєстрація. Потрібно заповни-
ти анкету і пройти співбесіду.
  Іду до організаційного намету. Він біля входу в табір. Отри-
мав свою анкету, заповнюю. Потрібно вказати особисті дані. Ще
позивний. Що за позивний? Щось нове. Ніколи про таке не чув…
Пишу: «Адвокат». Це моє цивільне майбутнє. Мало бути. Ко-
лись…
— Такий позивний вже є!
— А «Юрист»?
— Також є!

  Що ж за мара! У голову нічого путнього не лізе. Що ж приду-
мати?
- А «Піаніст» є?
- Цього точно немає.
- Запишусь тоді так.
- Як знаєш, «Піаніст»… Тепер бери свій папірець і йди на співбесіду. «Масяня» чекає за наметом!
Образи, образи… Уся уява переповнена образами та асоціаціями від цих позивних.
- Ты знаешь, что там война?
- Так.
- Тебя там могут убить.
- Знаю.
- Дети есть?
- Ні.
- Сколько тебе лет?
- 23.
- 24 может и не наступить.
- Я знаю.
  Якесь несерйозне залякування. Навіть остраху не викликає.
  Тарас також пройшов співбесіду. Зі здивуванням дізнався його
позивний — «Трос».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше