Танець смерті
9 червня 2014 року
- Ігоре, ти ще спиш?
- Майже не сплю…
- Скільки можна спати? Вставай! Ти в батальйоні?
- Ну… так. А хто це дзвонить?
- Вуйко Василь! Ходи зустрічати!
Ця звістка неабияк підняла настрій. Приїхали друзі з Майдану. Всі мої земляки. З Гуцульщини. Навіть Руслан приїхав. Не знаю, як він погодився… Декілька днів тому я зателефонував йому і сказав, що вже в батальйоні, збираюсь на війну. Запропонував зробити так само… Тепер він стоїть навпроти мене з друзями. Який я радий вас бачити, хлопці!
- У мене немає слів!
- Здоров, малий!
- Я не думав, що ви приїдете всі.
- А ти думав без нас піти? Не вийде. Будемо воювати разом.
Вуйка Василя і Руслана я поселив у нашому наметі. Решті доведеться жити в казармі. Там завжди душно і людно, але вибору немає. У наметовому містечку — перенаселення.
- Вам потрібно записатись в організаційному наметі та пройти співбесіду.
- Аааа. Ну, це легко.
- А ще потрібно придумати собі позивний.
- Я вже знаю.
- Який?
- «Тин»!
- Та що за позивні такі? Цей «Тин», той — «Трос».
- Та нормальний позивний. У мене ж прізвище Тинкалюк. От перші три букви будуть моїм позивним.
- Дивний ти. А ви, вуйку Василю, придумали?
- А шо мені думати?! Буду «Гуцулом».
#2769 в Сучасна проза
Відредаговано: 03.05.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
