12 червня 2014 року

  У батальйоні суттєві зміни. Створили навчальні роти, щоб було легше проводити бойову підготовку. Майже весь наш намет приписали до сьомої навчальної роти. Тільки я, як біла ворона, — у шостій. Кожного ранку шикуємось та отримуємо план-завдання на день. «Гуртки самодіяльності» саморозпустились. Немає вже  в них потреби.

- Шоста рота, підйом! Всі на шикування! 

  На «центральній алеї» містечка шикуються навчальні роти. Командир шостої роти — «Шульц». Чоловік середніх років. Має чудову фізичну підготовку і дисципліну. Дивлячись на нього, аж мурашки по спині бігають від думок про те, як він буде нас ганяти. 

- Зараз у нас пробіжка. Потім — сніданок і фізична підготовка. Відпочинок. Обід. Завтра будемо стріляти. Військова частина дала «добро» на проведення навчань зі стрільби. Можливо, у вас є якісь запитання? - А ми щодня будемо стріляти? 

- Не знаю. Стріляємо завтра. Далі буде видно… 

- А з гранатомета нам дадуть стріляти? ȣТи що? З головою не дружиш? Ти вже прекрасно стріляєш  з автомата? Чи ти природжений гранатометник?! Га? 

- Ні… 

- Думайте перед тим, як  задавати такі питання. Завтра стріляємо з автоматів. Ніяких гранат, гранатометів чи танків не буде. Всім ясно? 

- Так точно! 

- Тоді бігом руш на пробіжку. А після сніданку біля літака вас чекатиме інструктор з фізичної підготовки.

                              ***

  «Рембо» — невеликий на зріст, але дуже коренастий дядько. 

- Здравствуйте, парни! Сегодня мы немножко позанимаемся,  а заодно и проверим, кто на что способен. Согласны? 

- Так точно! 

- Вы ж ведь на войну собрались? А там надо быть очень подготовленным. Становитесь в круг. Будем начинать. 

  Усе як на уроках фізкультури у школі. Тільки тут максимально важко. Скачемо по колу у правий бік, потім — наліво. Згодом навпаки, і так ще п’ять разів. Сонце припікає. Багато хто вже займається  з голим торсом. Тепер гусяча ходьба. Притворяємось цими гусями ще добрих двадцять хвилин. Ходимо в різні боки. Як же болять ноги після цієї вправи… 

  Щоб ноги відпочили, качаємо прес. Після преса віджимаємось. Усі  червоні,  як буряки. Піт відрами ллється. Штани мокрі. А «Рембо» навіть не впрів. 

- Делитесь по парам. Один встает на руки, второй хватает первого за ноги. 

  П’ятдесят метрів в один бік, п’ятдесят — назад. Качаємо прес двадцять разів. Міняємось. Дехто вже «плюнув» на цю фізкультуру  і сидить збоку, покурюючи. Так минуло дві години.

- Устали, парни? 

  Ніхто навіть не відповідає. Просто не може. М’язи настільки втомились, що і рот розтулити важко. 

- Ну, если молчите, значит все нормально. Разминку мы закончили. Теперь приступим к основному блюду — полосе препятствий. 

  Моя щелепа «падає до землі». Це була тільки розминка? 

  Біля полоси перешкод палають декілька шин. Чорний дим повільно тягнеться догори. Для правдоподібності та ефектності. А може, це натяк на те, що ми з Майдану? 

  «Рембо» дістав десь автомат. Стріляє в усі боки, навіть по учасниках забігу. Добре, що кулі холості. Йому ще не вистачає червоної пов’язки і кучерявого волосся для автентичності. Сталоне нервово курив би збоку. 

- Приготовтесь к старту! Сначала намажьте лица пеплом. Потом берите два ящика с боекомплектом, которые лежат перед вами. Вы должны с ними пройти первый этап. Начинайте! 

  Десять уже пробігло. Моя черга. 

  Ящики важать по тридцять кілограмів. Узявши їх до рук,  я біжу що є сили. П’ятдесят метрів. Після розминки ноги вже не слухаються. Постійно шпортаюсь. Ще й лице все в сажі. 

- Прыгай в яму и отжимайся! 

- В цю? 

- Да! Шевелись! 

  Яма трьохметрова та ще і з водою. Скидаю ящики, стрибаю за ними вниз. Взуття повністю у воді. Намагаюсь віджиматись. З’ясувалось, руки також не слухаються. Постійно падаю. 

— Я не слышу хлюпанья воды. Опускайся ниже. 

  Автоматна черга свистить біля голови. Декілька розжарених частинок потрапляє на спину. Пече! Але сил немає, щоб щось відповісти. 

- Хорошо! Теперь тяни эти ящики в дыру, а потом возвращайся на базу и передай их следующему. 

  В ямі — тунель, що закінчується отвором наверху. Тут якась каналізація чи щось схоже на неї — багно по коліна з відповідним запахом. Рухатись майже не можливо. Збираю останні сили, викидую ці ящики наверх і плентаюся з ними до своїх. 

  Мені це вдалося. Я доніс себе до фінішу. Тепер треба повернути собі  дихання. Хоч якесь. Це завдання понад мої сили… Але судячи з масштабу цієї полоси —  рано ще розслаблятись. «Найкраще» — попереду. 

  Наступний етап — перешкоди. 

- Следующий!

  Стартую. Спершу перестрибую двометрову яму. Це не важко. За нею змійкою йде конструкція з труб. Лабіринт залізяччя. Потрібно добряче відштовхуватись руками, щоб вийти з нього. 

- Прыгай через стену! 

  З другого разу тільки виходить. Шестидесятирічний «Чумак» з легкістю долає її переді мною. Я вражений. Мені б такі сили  в його роки. 

  Перекладини над землею. Вони мають хвилеподібну форму по довжині. Місцями перериваються. 

  На фіналі стоїть стіна з отвором посередині. Беру розгін і, як у фільмі, стрибаю у вікно та приземляюся переворотом. Виявляється, що я ще й таке вмію.  

- Двигаемся дальше! Кросс! 

  Як нам вдається долати кілометр? Та ще й на ногах. Та ще бігти. Мозок геть відключився. Хапаю ротом повітря, а ноги несуть по дорозі. Бідні мої ноги. 

  Прибігаємо на якусь галявину. Тут забиті в землю кілки з напнутим між ними колючим дротом. Ширина — п’ятнадцять-двадцять метрів. 

- По очереди  проползаем! У вас есть на это тридцать секунд! Время пошло! 

  А щоб тобі «добре» було! Трава пахне дуже сильно. Постійно зриваю її долонями, чіпляючись за землю. «Літрові» краплини поту стікають по лицю. У вухах дзенить тільки голос цього «Рембо». 

- Быстрей, вашу мать! Кто не успеет за тридцать секунд, тот возвращается и проходит еще раз. 

  Жили на його обличчі виступають так само, як і в нас. Як же ця людина любить свою роботу! А дітей він своїх так само дресирує?