Танець янгола й демона

розділ 7

***

 Абігель закінчила справи в лікарні. Сказали їй, що почнуть операцію завтра: хірурга не було в лікарні - прийде завтра. Але вона досі боїться за свою матір. Лікарі казали, що раптома блідність - то після коми, але їй в це геть не віриться.


 Вже після лікарні попрямувала до магазинчика, по нитки для вязання. Та не встигла туди дійти, як тут надходить банда. Банда дівок-однокласниць. Ні, не те, що вона їх недолюблює. Лише найголовнішу у цій банді відверто ненавидить. З першої зустрічі зненавиділи одна одну. І перша, як завжди починає найдурніша, а саме - ота лідерка. Та зробить "величний" вигляд і починає:


- Опа-на, ви поглядите! Какие люди идут. Неуж-то ти з больнице?


Абігель зробила вигляд, що нічого не зрозуміла сказане їй. Дівчина подекуди і взагалі російську мову не розуміє.


- Не прикидуйся, сатаністка. Прекрасно ти поняла. - обурилася "лідерка".


 Її звати Лена Камерелюк. Славиться в банді як головна. Вона має фіолетове волосся, пострижене в каре; темно-фіолетові лінзи; підбори на 10 сантиметрів; чорний топік, який ледве закриває живіт і шорти. В школі, звісно в такому "вбранні" не ходе, тільки поза її зоною. Коротко кажучи, типічна розбещена людина, яка звикла побільше забирати, ніж давати.


- Хе, хто б казав. - схрестивши руки, мовила Абігель. - Це мені каже та, хто в кабінеті математики виклала на підлозі пентограму з контрольних і підпалила. Ха, просто оригінально. Браво! - церемоніально поплескавши долоні, додала.


- Ха. Та ти знаєш, хто я така? Я із багатих сімей. І мої адвокати переведуть стрілки на тебе.


- Є відео чи фотографія, яке підтверджує, що я там присутня? А свідки, які підтверджують твої слова?


- Нет, но...


- Нет - і сюда нет - перебила Абігель, не давши їй і далі мутити воду. - Про сатанізм ясно всім, що то все казочки. Плюс в мене є відео з підтвердженням про пентограму. Тож давай, кажи. Добивай.


- Що? - скривилася Лена.


- Ти б так не старалася морочити голову. Я знаю тебе, як облуплену. Тому кажи.


 Лена повільною ходою підійшла і сказала:


- Пішла геть від Акіо.


 Тим часом, коли вони розмовляли, Ліліт за цим дійством стежила. Вона не змогла стримати сміху після слів Лени. І так сталося, що і Абігель і Ліліт водночас засміялися, але гучніше лунав сміх Ліліт. Певно тому саме цей сміх почула та банда й однокласниці насторожилися. Та Абігель чомусь цього не помітила. Тільки ці слова почула: "Побільше впевненості. Дай відповідний удар їй. Покажи, хто тут богиня".


- Хах, давно так не сміялася. Ха ха ха! - вгамовуючись, каже Абігель. - Я його за повід не тяну, ніж деякі і не кидаю, коли набридне. Він по своїй волі зі мною. При цьому я навіть магії не використовувала, щоб відрізати всі кінці до вашого кубла. Якщо зможеш його привернути увагу, то нехай, удачі. Якщо ні, шукай когось іншого. Я дуже сумніваюсь в тому, що в тобі щось вдастя. А зараз в мене немає часу. Мені в магазин і на прогулянку. Із Акіо-куном. Ахахахаха


 Потім з поважною ходою обійшла їх і позаду почула ці слова:


- Він стане моїм! Навіть не сумнівайся! Ти іще пошкодуєш, що ти зустрілася зі мною! Ти чуєш, пошкодуєш!


 Вона лиш пропустила слова повз вуха. Нехай позориться Лена, так їй і треба.


"Ну так, ну так, звісно. Пошкодую. Пфф. Кричи собі. Мене це не колише." - думає дівчина. "Яке приємне відчуття. Смак перемоги. Щоправда дивне, оскільке раніше так не поводилася впевнено. І чий то підбадьоруючий голос був, коли тут творилося мовне місиво? Навіть не знаю... Добре, потім про це подумаю. Треба швидко купити потрібні нитки, піти додому, перевдягтися."


Хотілося їй бути неперевершеною. Вже закінчивши свої справи, розглядає, яке вбрання обрати. Вирішила вдягти свою улюблену чорну сукню із червоними оборками й квітками. Вже вдягнута глянула на себе в дзеркало. До цих пір ця дівчина не помічала своєї вроди: гарненьке біле личко, карі середньої величини очі, довге волосся каштанового кольору, тіло формою пісочних часів і стрункі ніжки.


"Справді, нехай заздрять мені, бо я найгарніша на фоні вашої банди" - зловісно посміхнулася Абігель. - "Хехе. Навіть гарніша за Лену-скупердяйку".


 Тут двері заскрипіли і до кімнати зайшов Алекс.


- Ась? Абігель, ти кудись зібралася? - піднявши ліву брову, питає брат.


- Та так, прогулятись з друзями хотіла, розвіятись ненадовго. - не озираючись мовила дівчина.


- Ну тоді недовго. Треба вирішити питання з лікуванням...


- З цим питанням я вже владнала. Завтра почнуть.


 Алекс округлив очі і здивованим тоном спитав.


- Що? Ти серйозно? Коли ти встигла? Де ти знайшла гроші?


- Не знайшла, а заробила. - перевівши погляд на брата, додала: - Все під контролем, бро.


- Ти просто неймовірна.


- А ви мене недооцінюєте. Так, добре, я пішла.


- Пам'ятай, недовго. І пальто візьми.


- Та не холодно там. Я ж щойно з надвору прийшла.


 А що, з Алексом можна все про що завгодно договоритися і просто погомоніти про щось. То ж, він на її боці.


***


 Акіо вже чекав Абігель в парку де домовлялися. Нервово постукуючи чорним зонтом по керамічній плитці доріжки, нарешті помітив ту, кого чекав.


- Абігель, ти сьогодні вчасно прийшла.


- Справді? Я думала, що трохи запізнилася - скромно мовила Абігель.

- Все добре. Дехто й часами не приходить. - посміхнувся він. - До речі, маєш чудовий вигляд. Куди підемо?


- Як ти дивишся на те, щоб піти в кіно? - запропонувала Абігель.


- Завжди за.


 Але в цей момент почав покапувати дощик. Не думала Абігель, що в ясну погоду він почнеться. Помітивши її сумне обличчя, Акіо мовив:



Відлюднена Чарівниця

Відредаговано: 12.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись