Танець янгола й демона

розділ 17

***

"Тим часом в кімнаті"

 

- Що то за крик? Не може бути, Абігель...

 

- А то ненароком не один з пацієнтів тут бігає й кричить? - питає Етзукі з насмішкою.

 

 Близнюк з недорозумінням сверлить поглядом на сестру.

 

- Та ні, то звичайна лікарня. Це тобі не психічна ліканя. - відказує той.

 

- Ну тоді, брате, рятуй свою даму серця.

 

- Це був останній раз, коли ти привела проблему і перекинула до іншу заблудну душу. - прошипів Акіо, сердито сверлячи очима на сестру. - Зрозуміла?

 

 Демонесса фиркнула у відповідь:

 

- Так.

 

- Сиди тут, поки я не прийду. -  в руках Акіо з'явилася коса й рушив до дверей. Як потім виявилося, двері зачинені зовні. Хтось їх тут запер. І ви знаєте, хто це зробив.

 

- А як ти тоді відчиниш?..

 

 Демон вибив з одного удару ноги двері. Близнючка мало не закашлялася від несподіванки. Акіо близнув червоними очима на Етзукі і спитав:

 

- Ще якісь питання?

 

- Ем, ні.

 

 І демон жаху вийшов з кімнати. 

 

***

 

 Абігель як могла бігла по коридорам лікарні, але блазень незрозумілим способом з'явився там, куди вона прямувала. Переслідувач знову почав свій монолог:

 

- І куди це ми біжимо? Від смерті ніхто не втече. Ви б мали зрозуміти самі, що ті, хто підписує такі договори, самі ж собі вкорочують віку.

 

- Я й без вашого базікання знаю, що скоро помру, то що тоді мені втрачати, якщо мені вже назначений день смерті?

 

 І Абігель з усієї дурі відчинила двері, які були навпроти чорта і тріснула ними по носу монстра. Той як заверещав, аж вуха в'януть.

 

 Скориставшись цьою нагодою, оббігла його й біжить, куди очі бачуть. Паніка засліпила її кругозір. В мозок била одна думка, щоб цей весь кошмар поскоріше закінчився. Дивно, що пацієнти не чули її крику й не чули, що тут погоня. Навіть її мама почула б крик своєї доньки. Та з цим потім треба думати: за нею досі є хвіст. Раптом вона спіткнулася. Як невчасно. Занадто довго бігла і її ноги відмовлялися працювати. І вона пошкодувала, що не вчасно підвелася й не втекла. Чортяка вже був позаду. Той взяв її за горлянку і віддтяг до стіни. Під ногами не відчувала підлоги. Абігель була притиснута до холодної стіни...

 

- Навіть злочинцям є чого втрачати. А вам, як чистій душі - тим паче. - прошипів чорт. - Я таких людей, як ви, бачив багато. І в них така ж слабкість, як і у вас: втрата найближньої людини.

 

- Що? - прохрипіла Абігель. Їй вже не вистачало кисню й починала задихатися. І її брала злість. Злість на того маньяка й на себе.

 

- Так, це ті, які ви більше за себе любите.

 

 Думаю, саме в цей момент прокинулася Ліліт, яка дрімала на кріслі. Схоже, вона в підсвідомості добре влаштувалася. Знаєте, який має вигляд кабінет для відеоспостереження? Десь там вона й знаходилася. Очунявши зі швидкістю світла, обурено дивиться на екран монітора. Схоже, Ліліт того чорта впізнала, тому зловісно всміхнулася й каже вголос.

 

- Вибач, дівчинко, але на секунду тебе підміню.

 

- Досить! Я сказала досить, раб бісівський!!! - рявкнула Абігель не своїм голосом, як наче її зараз підмінили. І так воно й було. Її карі очі тепер з ненавистю виблискували яскраво-жовтим відтінком. То вже її рятувала Ліліт, яка бачила, що справи йдуть кепські й вирішила втрутитися. Якось негарно,коли живеш в підсвідомості обраниці й не допомогти хоч з чимось.

 

 І сталось те, чого не очікував нападник. Абігель тепер вчепилася йому за горлянку й нігтями здавлюва шкіру, як наче намагалася її здерти. Той в панікі випустив її й намагався висвободитися з цьої схватки, та марно. Та потім Абігель сама випустила й напівобертом вдарила ногою його, що він полетів до стіни. Чорт аж закашлявся. Та потім Абігель заспокоїлася. Очі вже міняв відтінок до карих. Та вже ж хотів щось сказати, так і цього не дали: вже летіла на нього коса. Акіо не влучив, та й наміру вбивати того сопляка не було. Лезо було на відстані з шиєю "нещасного" десь 3 сантиментрів. Зате таке положення не давало йому навіть встати.

 

 - Що? Демон жаху? Звідки ви тут?.. - пропищав чорт.

 

- Що, давно тобі копняка не давали? - лиховісно всміхнувся Акіо. 

 

- Якби ти іще пізніше прийшов, замість мене знайшов би мій скелет. - мовила спокійно дівчина.

 

- Пробач. Не міг вас обох найти. Задалеко ж ви оба забігли.

 

- Яке далеко? То лише другий поверх. Тут би просто від того паразита втекти, так ні: і тут схопив. Я взагалі не можу зрозуміти, з якого дива оце гналося за мною?

 

- Бо в мене був наказ знайти "синього птаха".

 

- О, значить чортові вже доручають місії S-ранга, так? Я б не здивувався, що ти б провалив би це доручення. - іронічно відрізав демон.

 

 Абігель раптом відчула слабкість. І вона впала, втрачаючи свою свідомість.

 

- Котяці по заслузі, дівчисько! - вигукнув чортяка.

 

- Заглухни, розумнику - сказала Абігель перед тим, як світ її потемнів в очах...



Відлюднена Чарівниця

Відредаговано: 12.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись